Біблія: Книга книг і Святе письмо

Титульний аркуш у сучасному, найпоширенішому в Україні виданні Біблії має такий вигляд: «Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Но­вого заповіту. Із мови давньоєврейсь­кої та грецької на українську наново перекладена» (переклад Івана Огієнка). Інше видання Біблії, «Святе письмо Старого та Нового Завіту», здійснене в Римі в перекладі Івана Хоменка, менш відоме, але містить важливі наукові коментарі, вступні та пояснювальні статті, що сприяють глибшому розумінню давніх текстів.

Друкуються Біблії для дітей, збірки, де біблійні тексти подаються уривками та в скороченому переказі («Біблійні легенди», «Оповідання святої історії» тощо), прилучаючи наших віруючих і невіруючих чи­тачів до цієї давньої, але вічно акту­альної Книги.

Старий заповіт складається з П'ятикнижжя Мойсеевого (Буття, Вихід, Левит, Числа, Повторення за­кону), історичних книг, навчальних поетичних книг (Йова, Псалмів, Приповістей Соломонових, Екклезіастової (або Проповідника), Пісні над піснями (або Пісні пісень)); Кни­ги Премудрості царя Соломона, кни­ги Премудрості Ісуса, сина Сирахового, пророцьких книг.

До Нового заповіту входять чотири Євангелія: від св. Матвія, від св. Мар­ка, від св. Луки, від св. Івана (Йоана); Дії святих апостолів, послання  постолів; Об'явлення св. Івана Бо­гослова (Одкровення Йоана).

Книги Старого заповіту

Біблія, як бачимо, справді є збір­кою книг, які написані в різні часи, різними авторами, у різних жанрах та стилях і навіть різними мовами.

Біблія — одна з найстародавніших, найулюбленіших і найвідоміших у світі книг.

Книги Біблії — це канон, збірка священних богонатхненних текстів, визнаних церквою як непорушний, непомильний закон віри та моралі.

 Давньоєврейською мовою писано більшу частину Старого заповіту, ок­ремі фрагменти — арамейською. Жодного тексту, писаного рукою свя­щенного автора, не збереглося. Усі оригінали втрачено. До нас дійшли тільки пізні списки, скопійовані текс­ти з усіма похибками, які трапляють­ся під час переписування.

П'ятикнижжя Мойсеєве. Перші п'ять книг Біблії євреї називають То­ра, тобто Закон. У давнину це були п'ять окремих сувоїв, що містили божі приписи для людей. Ці настано­ви подані в коротших або довших оповідях про створення Землі, людей та обраний народ.

Перша книга П'ятикнижжя — Буття — розповідає про творення світу й людини, про розвиток людства, про звиродіння людей і ви­нищення їх потопом, про після потопну цивілізацію, про найдавнішу добу існування єврейського народу, з яким Бог укладав угоду через пророків Авраама та Якова (Ізраїля).

Книга Буття відкривається знаме­нитою стародавньою поемою (міфом) про те, як Бог створив увесь видимий світ:

«На початку Бог створив небо та землю. А земля ж була пуста та по­рожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею во­ди. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, — і Бог відділив світло від темряви. І Бог на­звав світло: «День», а темряву наз­вав:  «Ніч». І був вечір, і був ранок — день перший».

У книзі Буття є символ — Вави­лонська вежа, символ людської ци­вілізації, здатної піднестися до небес, аж до самого Бога. Бог не схвалює та­кого наміру, змішує мови й розселяє людей у різних землях.

Книга Буття оповідає й про початок обраного Богом єврейського народу.

Друга книга Мойсеєва — Вихід — оповідає про вихід ізраїльтян з Єгип­ту, перехід через Червоне море, соро­калітнє ходіння пустелею, прибуття до гори Синай, де Бог передав Мойсеєві дві дошки заповіту — знамениті десять Заповідей (Декалог). Книга написана в хронікально-епічному жанрі, де виклад дійсних подій пе­реплітається з переказами легенд, що несуть велике смислове й художньо-композиційне навантаження.

Як і на перших сторінках Біблії, коли Бог десятьма словами творить світ і людину, так і тут, на вершечку гори, захований у дим полум'я, Бог десятьма наказами (заповідями) спря­мовує Ізраїль у світ нової цивілізації, докорінно відмінної від цивілізації стародавніх племен і народів.

На Синаї Ізраїль чує одкровення, що не треба людині шукати богів у хмарах, під землею, у морі, на сонці чи в будь-якому явищі природи. Не треба творити зображень із золота чи інших матеріалів, а вклонятися тим зображенням і поготів. Про що дізна­ються сини Ізраїля з цих заповідей? Про те, що в основу людського життя Бог закладає моральний закон, керу­ючись яким людина мусить приборку­вати власну сваволю, визнавати єди­ного Бога, шанувати батьків, не вби­вати, не красти, не зраджувати, не казати неправди, не заздрити. Невико­нання усіх заповідей викликає Божий гнів, кара його падає на дітей, онуків і правнуків. Божа милість дарується тим, хто дотримується цих заповідей.

Третя книга Мойсеєва — Левит - подає закони єврейського народу, які передав Бог через Мойсея: про жерт­ву цілопалення (усеспалення), жертви хлібну, за гріх тощо. Подано закон про  чисте  й  нечисте  —  таке,  що підтримує  або  оскверняє  людину. Книга застерігає вірних від грішних учинків і нагадує про кари, які пада­ють на людей за їхні гріхи.

Четверта книга П'ятикнижжя — Числа — описує перебування народу Ізраїля під горою Синай, мандри пус­телею й зупинку в Кадеші; війни, які вів Ізраїль із сусідніми народами то­що. На початку книги перелічені всі сини Ізраїля, здатні йти до війська. Від цього переліку й названо книгу.

Біблія твердить, що Господь сорок років водив пустелею євреїв, які не повірили йому, і лише їхнім нащад­кам дав побачити Обіцяний Край, омріяну землю. У нове життя зне­вірені прийти не можуть — тільки люди з безмежною вірою в Господа, незабруднені гріхами, чисті душею й помислами.

Остання книга П'ятикнижжя — Повторення закону (Второзаконня) — тобто другий закон, що його перед смертю Мойсей дав своєму народові. Це одна з найзмістовніших та високо­художніх книг.

З давніх-давен уважається, що ав­тором усього П'ятикнижжя був Мой­сей. Деякі науковці зарахували Мой­сея до легендарно-міфічних постатей, як Авраам, Ісаак чи Яків. Христи­янська церква, сучасні вчені-богослови переконані, що в Мойсея були співавтори, що Мойсей у складанні свого зведеного епосу користувався усними переказами, легендами, опо­відями, можливо, міфами, гімнами, а також документами. Наукова кри­тика Біблії схиляється до того, що із середовища ізраїльтян міг вийти вождь, законодавець, релігійний ре­форматор. Питання ж історичності постаті Мойсея — це питання дос­товірності всієї біблійної історії. Найприхильніші до Біблії дослідни­ки не радять тлумачити навіть істо­ричні книги Біблії як достовірний літопис історії людства, а тим паче вважати Біблію за підручник історії. Оцінка текстів Біблії з погляду історій дуже залежить від світогляд­них позицій дослідника. Учені-богослови розуміють і тлумачать біблійні тексти інакше, ніж дослідники-матеріалісти, що стоять на позиціях атеїзму.

Перші п'ять книг Біблії розповіда­ють про початок світу, виникнення людини, початок світової історії, не­хай і поданий у формі стародавнього міфу, поетичних переказів і легенд. Ці книги змалювали появу єврейсь­кого народу, на чолі якого в най­відповідальніший період стояв Мой­сей, перший священний літописець, вождь і пророк.

Біблійна поезія існує у двох жан­рах — або як поезія лірична (Пісня над піснями), або як поезія дидактична (Книга Приповістей Соломонових).

Книга Приповістей Соломонових належить до літератури премуд­рості. На початку книги проголо­шується її ціль — пізнати пре­мудрість, зрозуміти голос розуму, дати простодушним мудрості. Автор цих приповістей — Соломон, син ца­ря Ізраїлевого Давида. Уважають, що цар Соломон є автором трьох ти­сяч приповідок. На його думку, справжня мудрість — це знання бо­жих заповідей і втілення їх у щоден­ному житті. Книга подає уроки розу­мової культури, вона апелює до розуму людини, до унікальної здатності людської свідомості дисциплі­нувати саму себе, долаючи власну сваволю, як-от:

Не стримуй добра потребуючому,

Коли в силі твоєї руки це вчинити.

Не сварися з людиною дармо,

Якщо злого вона не вчинила тобі.

Хто уста свої стереже,

той душу свою береже.

Тлумачення й коментування Біблії почалося в сивій давнині. На сьогодні вчені встановили, що Старий заповіт —  це збірка історичних документів, народних легенд, юридичних та релі­гійних законів, які відносяться до різних епох.