ДЕРЖАВНИЙ ІНТЕРЕС

Якщо поцікавитися думкою громадськості щодо зе¬мельних ресурсів України, то більшість відповість: наші ґрунти найкращі у світі. Та чи справді це так? Питання непросте і потребує неупередженого аналізу.

Землям України притаманна певна двоїстість. З одного боку, у ґрунтовому покриві переважають чорно¬земи. Свого часу засновник наукового ґрунтознавства В. Докучаев назвав їх найбільшим багатством Російсь¬кої імперії. Чорноземи (разом з лучно-чорноземними ґрунтами) становлять майже третину українських зе¬мель. Порівняймо: за площею територія України одна з найбільших серед європейських країн (без урахуван¬ня євроазіатської Росії) і становить понад 60,3 млн га (Франції — 55,1 млн, Німеччини — 35,9, Великої Британії — 24,4 млн).

Такі цифри свідчать нібито на користь оптимістич¬них уявлень про земельний фонд нашої держави. Та по¬гляньмо з іншого боку (без зайвого ура-патріотичного хизування), об'єктивно, всебічно оцінивши ситуацію, в якій опинилися наші землі. Насамперед не варто за¬бувати, в яких умовах і в якому напрямі розвивалися земельні ресурси України під час панування командно-вольових методів управління суспільством. Тоді намага¬лися за будь-яку ціну розширити розораність, збільши¬ти питому вагу ріллі у складі земельних угідь. Замість інвестування привабливих, доцільних об'єктів відбува¬лися розпорошення і перевитрата коштів і ресурсів.

Проілюструвати таку недоладну політику несклад¬но. Досить згадати, що кожний проект землеустрою (а їх щороку розробляли сотні) розглядався під кутом зору того, скільки земель цим проектом передбачено додатково залучити до орних угідь. Можна згадати, що вилучення зі складу орних земель навіть одного гектара дозволялося лише з санкції Ради міністрів. Часто до¬ходило до абсурду: під час цілинної кампанії 50—60-х років було розорано десяток тисяч гектарів заповідника Асканія-Нова.

Унаслідок безглуздої політики розораність території досягла неймовірних розмірів, небачених у розвинених країнах Європи та світу. Найневтішнішим є той факт, що до орних угідь було безпідставно включено мільйо¬ни гектарів малопродуктивних земель, у тому числі з деградованими ґрунтами. Вони втратили свою родю¬чість саме від неправильного використання, тобто від розорювання. Кількісні показники, що характеризують цю ситуацію, разючі: із загальної площі 32,5 млн га орних земель 6,5 млн припадає на малопродуктивні і деградовані, практично орнонепридатні.

Така політика була хибною і в екологічному, і в економічному плані. Екологічний аспект: деградаційні процеси на орнонепридатних землях під (як прийнято казати) антропогенним тиском посилюються, що при¬зводить до подальшого зниження родючості ґрунтів.

Найіпкідливішого впливу завдає ерозія, яка щорічно призводить до змиву понад 400 млн т родючого шару ґрунту, а це — 12 млн т гумусу. При цьому втрати по¬живних рухомих речовин значно перевищують обсяги внесення мінеральних добрив. Масштабність цих явищ вражає: загальна площа орних земель, що зазнають згубного впливу водної ерозії, становить 10,6 млн га, ще 6 млн — вітрової ерозії. Яружна ерозія вразила понад 140 тис. га (кількість ярів сягає 500 тис). Негативний вплив проявляється на прилеглій території площею близько одного млн га.

Варто також відзначити, що й за іншими якісними показниками, такими як засоленість, солонцюватість, перезволоженість тощо, земельний фонд має сталу тен¬денцію до погіршення. Особливо непокоїть збільшен¬ня втрати гумусу — основної функціональної складової частини ґрунту. Основною причиною поряд з ерозією є незбалансований винос органічних речовин з врожаєм, що не компенсується внесенням органічних добрив. Нині внесення органіки порівняно з 80-ми роками знизилося мінімум у 5 разів, хоча й тоді воно було не¬достатнім.
Маловідомий факт: перед початком суцільного ве¬ликомасштабного обстеження ґрунтів України (1957 р.) було внесено зміни у їхню класифікацію за вмістом гу¬мусу. Середньо гумусними стали вважати ті, що вміщу¬ють його понад 5,5 відсотка, хоч завжди і скрізь ниж¬ньою межею було шість відсотків. Це зробили для того, щоб приховати падіння гумусованості при порівнянні з ґрунтовими картами, складеними до 1957 р. (за тих часів визнання падіння гумусованості, а відповідно, і природної родючості загрожувало скандалом).

Крім екологічного аспекту, не менш важливий економічний. Залучення орнонепридатних ґрунтів до орних земель призводить до щорічних втрат, пов'язаних з тим, що вартість зібраної на них продукції значно нижча за затрати на її вирощування. При цьому серед¬ньорічні прямі втрати становлять 65,5 грн з га, або на всій площі деградованої і малопродуктивної ріллі по¬над 400 млн грн. Це не рахуючи втрат, спричинених ерозією та знесенням родючого шару, які хоч державою і не фіксуються, але від того не стають меншими. За розрахунками професора С. Булигіна, вони сягають по¬над 10 млрд дол.
Нарешті, варто підкреслити, що антропогенний вплив відбувається не лише на утилітарних особли¬востях ґрунтів, що безпосередньо впливають на сіль¬ськогосподарське виробництво. Треба також зважати на екологічні функції ґрунту у ширшому розумінні. Передусім бачити у ньому середовище існування всьо¬го живого, тобто рослинного і тваринного світу як суб¬страту, де відбуваються біохімічні цикли перетворення речовин, регулюються процеси обміну і з атмосферою, і з гідросферою. З огляду на все це може скластися враження, що основні акценти навмисно сконцентровано навколо негативних явищ. Це не зовсім так. Принаймні висно¬вки зроблено без будь-якої упередженості. Навпаки, аби не нагнітати песимізму, свідомо залишено поза увагою низку питань, що потребують окремого розгля¬ду. Це і проблема меліорованих земель, у які свого часу було вкладено колосальні кошти, а нині хоч і не зовсім пущено на самоплив, але ситуація близька до того. І практично повний колапс землевпорядного проекту¬вання, яке є запорукою раціонального використання і охорони земель.

Так сталося, що в полі зору держави залишилися практично лише правові аспекти землекористування. Безумовно, вони надзвичайно важливі, навіть наріжні, але не здатні вичерпати всю багатогранність проблеми, пов'язаної з існуванням та прогресивним функціону¬ванням земельного багатства України. Тому перед дер¬жавою і суспільством постає першорядне завдання — приділити земельним ресурсам ту увагу, на яку вони заслуговують. При цьому треба пам'ятати, що з усього ресурсного потенціалу України на земельний припадає 44,4 відсотка (решта — мінеральні ресурси — 28,3 від¬сотка, водні — 13,1, лісові — 4,2, рекреаційні — 9,5, тваринні — 0,5). Загальна нормативна грошова оцінка земельних ресурсів нашої країни (за даними Інституту аграрної економіки) сягає майже 400 трлн грн.

Не варто забувати народну мудрість: «Наші землі ми не успадкували від предків, а позичили в борг у нащадків». Не зайвим буде нагадати й про те, що за останні десятиріччя минулого століття площа еродова¬них земель щороку зростала на 80—100 тис. га. Це в середньому майже територія одного району Київської області. Щорічно! І процес втрати одного з найбільших багатств України — родючої землі — триває.

Тож зволікати з розв'язанням давно назрілої про¬блеми неприпустимо. Треба зазначити, що на підставі Закону України від 19.06.2003 p. № 962-V «Про охорону земель» і постанови Верховної Ради від 02.11.2004 р. № 2133-IV Держкомзем та Мінагрополітики розробили Загальнодержавну програму використання та охорони земель на 2006—2015 роки. її мета — проведення дер¬жавної політики, спрямованої на збалансоване забезпе-чення потреб населення і галузей економіки у земель¬них ресурсах, раціонального використання та охорони земель, захисту їх від виснаження, деградації, а також збільшення виробництва сільгосппродукції, гаранту¬вання продовольчої безпеки держави.

Також тут визначено фінансове, наукове, інформаційне, кадрове та інше забезпечення передбачених нею заходів. Загальна вартість усього комплексу робіт — 73,9 млрд грн, з яких 10 млрд — кошти державного бюджету (1,0 млрд грн на рік). Економічний ефект оцінюється майже в 120 млрд грн. Розробниками Програми запропоновано її фінансування за рахунок тих 30 відсотків земельного податку, що передбачалися на використання і охорону земель. Програма передана замовнику — Кабінету Міністрів України.

{Друкуємо за матеріалами видання: . Урядовий кур'єр. — 2007. — № 237.)