Як ми бачимо, манери короля були далекі від порядності і, звичайно, несумісні з духом лицарства. І, незважаючи на розбещеність, жорстокість, підступність, підозрілість, марновірство, він був людиною набожною. Але, на думку історика XIX ст. Дре дю Рад'є, ця набожність не заважала йому віддаватися радощам життя. Він то вимагав, щоб у зазначене місце доставили жінок, що сподобалися йому, то давав усілякі зарікання і здійснював паломництво до святих місць...
До речі, про марновірство. Король завжди оточував себе астрологами, спілкувався з циганами, щоб вони йому ворожили і виконували всякі хитрідоручення. Але одного разу вперше в своєму житті Людовікзакохався, або виглядав закоханим. Нажаль, придворний астролог передбачив близьку смерть прекрасної Марга-рити, і через тиждень молода жінка була убита якоюсь невідомою хворобою. Приголомшений Л юдовік наказав без зволікання викинути астролога з вікна. Коли приреченого вели на страту, король звернувся до нього: «Скажи без коливань, спритна людино і всезнайко, що передрікає долі інших, чи відома тобі власна доля і скільки часу залишилося тобі жити?»
Астролог, який угадав намір короля, відповів: «Сір, я помру на три дні раніше за вас!»

Переляканий ЛюдовікХІ тут же віддав наказ звільнити віщуна і простежити, щоб надалі йому нічого не бракувало.

Розповідають також, що Л юдовік зробив діву Марію графинею і призначив її капітаном своєї гвардії. А ще його підступність допускала одну або дві особливі форми клятви, які мали для нього поєднуючу силу, а всі інші не мали значення. Але він тримав у суворому секреті, яка саме форма клятви обов'язкова.
ЛюдовікХІ, продовжуючи політику батька, послідовно укріплював королівську владу, розширював територіальні володіння Франції. Він боровся проти феодальної знаті, що чинила йому лютий опір, спирався на міста, дрібне і середнє дворянство і ввів регулярну армію. Врешті-решт це дало йому можливість об'єднати країну. Все ж таки його завоювання супроводжувалися інтригами, яким він віддавав перевагу над військовими діями. За це король від своїх сучасників отримав прізвисько «всесвітнього павука».

Усередині країни він сприяв розвитку ремесел, привертав до політичної і економічної діяльності багатих міщан, вони користувалися усілякими пільгами. А бідне населення, як завжди, страждало. Знову почалися бунти, які жорстоко придушувалися.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Скотт В. Квентин Дорвард. — М., 1962.

2. Филипп де Комин. Мемуары. — М., 1986.

3. Грановский Т. Н. Лекции по истории Средневековья. — М., 1986.

4. Гюго В. Собор Парижской Богоматери. — М., 1992.

5. Бродский Б. Вслед за героями книг. — М., 1962.

6. Дюма А. Карл Смелый. — М., 1993.

7. Книга для чтения по истории средних веков. Ч. 2. — М., 1970.