Святий первомученик Степан – «муж, повний віри і святого Духа… повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі», - говориться в діяннях апостольських. Святий Іоанн Златоуст зрівняв його з апостолами: «в самій речі скажи мені, чого не доставало йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?» звинувачений фальшивими свідками, він не зрікся віри і був страчений за містом каменуванням 34 чи 35 році по Христі. Так він став первістком мучеників після вознесіння Христа. Церква особливо наголошує на цьому титулі святого. Його мучеництво звеличується східною церквою у богослужіннях на св. Степана 4 січня і на перенесення його мощів 2 серпня. Святий Степан зветься також архідияконом бо стоїть на першому місці поміж семи вибраними дияконами, що опікувались вбогими. Західна церква відзначає св. Степана 26 грудня.
Найдавніші відомості про вірменське поселення на території України відносяться до ХІ ст. коли вірмени під натиском турків-сельджуків були змушені емігрувати з своєї батьківщини.
У ХІІІ-ХІVст. Вірменські колонії стали виникати у Галицько-Волинському князівстві, що менше інших постраждало від монгольської навали і зуміла зберегти рівень передової європейської феодальної держави. Тут складалася самобутня архітектурна школа. Князь Данило Романович послідовно проводив політику будівництва міст. До нього стікаються просвітителі, ремісники і торговці з захоплених татарами земель Русі а також іноземці О.Х. Халпахчьян не без підстави важав, що серед зодчих-іноземців були вірмени.
Видне місце в князівстві посіло місто Луцьк. За переказами , вірменська колонія, що виникла в ХІІІ ст. мала до 300 будинків. Зростанню Луцкька як і деяких інших міст Волині сприяло його розташування на найважливіших загальноєвропейських торгових шляхах. Серед них один зі шляхів «з варяг у греки», найдавніша дорога з Києва в німецькі землі (чере Луцьк, Володимир і Польщу). Сухопутні зв’язки доповнювалися широко розвинутою річковою мережею. На Волині починаються ріки Балтійського і Чорного морів, що зв’язують її з іншими землями у багатьох напрямках. Важливу роль у розвитку Луцька зіграла левантська торгівля, що з ХІІ – ХІVст зосередилася в руках вірменів. Поступово до XIV – XVст. Луцьк став одним з центрів міжнародної торгівлі на Україні.
Визначення місць роселення вірменів в українських містах пов’язане зі значними труднощами. Справа в тім, що вірменські міщани в XIV – XVIIст носили українські імена, прізвища, прізвиська, а в XVIIIст. на західних українських землях під впливом унії стали носити польські, тому ономастичний аналіз древніх текстів не дає позитивних результатів.
Місце роселення вірмен на якийсь період їхнього перебування в Луцьку приблизно можна визначити за розміщенням вірменської церкви св. Степана, що збереглася в перебудованому вигляді на вулиці Паші Савельєвої (в північно-західній частині території Луцького історико-архітектурного заповідника). У деяких документах ХVI-ХVIII ст. називаються володіння луцьких вірменів. Найдревніший з таких документів-це Опис луцького замку 1552 р. Крім стану замку люстраторів цікавило, чи може місто, розташоване поруч із замком, самостійно захищатися. Ними також вивчалися можливості збору податків і утримання міських укріплень у належному стані. В Описі відзначений незадовільний стан укріплень навколо міста: «Деякі князі і пани і поміщики будинки собі в стіні паркановій побудували, а інші ділянки лежать порожніми». Одна з найбільших за довжиною ділянка укріплена (25 сажнів), яка виявилась незайнятою,мала будуватися «вірменським попом», що свідчить про його порівняно великі доходи.
Двір вірменського священика був розташований у місті, але його житло належало до будинків, що «ні в чому не залежали від міста». Вірменський костьол знаходився на Єврейські вулиці. Відповідно до люстрацій луцького староства 1661-1664рр., ця вулиця з’єднувала вірменський костьол з ринком. Підтвердженням того, що йдеться про відому нам церкву св. Степана, є вказівка на її сусідство з костьолом св. Якова. Після 1793р. вона була зайнята боніфратрами, які подували поруч свій монастир. На планах Луцька кінця XVIII – початку ХІХст. Монастир знаходився в північному від вірменського костьолу кварталі. На деяких планах чітко видно план церкви.
У ілюстрації 1789р. окремо описано вірменська юридитика. При загальній кількості володінь у місті 466 одиниць вона складається з вірменської парафії і 13 приватних володінь, з яких 10 були садибного типу. Можливо, юридика і склала Європейську вулицю, що згадується. Олексій Перштейн, що добре знав архівні матеріали, на «чертеже Луцька в древнем виде» називає вулицю Вірменською. Серед 12 названих у люстрації луцьких кольорів і церков вірменський костьол записаний сьомим.
Проте реконструкція топографії древнього міста показує, що в ХІІІ ст. – першій половині ХІV ст. територія Вірменської вулиці навряд чи могла б бути заселеною. Як відомо Луцьк виник на заплавному острові площою всього 8 га.
Ця територія на даний час зайнята під Верхнім і Окольним замками. Найбільш придатна територія для розширення міста, знизуючись на захід, знаходилася нижче від затоплення і була сильно заболочена.
Активне освоєння цієї «третьої площадки міста» було здійснене великим литовським князем Вітовтом за час його правління 1392 по 1430р. Освоєння здійснювалося етапами, починаючи з більш високих ділянок Окольного замку і вздовж дамби, що проходила по трасі сучасних вулиць Драгоманова і частково Лесі Українки. Підсипання робили полонені татари.
Можливо вважати, що вже при Вівтові Юрисдикція міста перейшла з двох площадок острова (територія сучасного кремля, потім замків) на третю площадку, названу в ілюстраціях ХVІ-XVIII ст. містом. Очевидно, під час Вівтовта і відбувається заселення вірменами території, відомо за документами як вірменська юридика.
Серед декількох суджень про дату будівництва вірменської церкви в м. Луцьк існує лише одна конкретна дата, зазначена Т.Сьвищовським – 1427р. Інші засновані на аналізі стильових особливостей будинків , коливаються в межах XVI – першої половини XVIII ст. Деякі з гаданих проміжків часу будівництва, як видно, можна виключити. Це XVII і перша половина XVIII ст. – період занепаду вірменських колоній в україні, обумовленого переміщеням торгових шляхів, насильницьким підпорядкуванням вірменської церкви в Луцьку Риму, занепадом господарського розвитку міста у зв’язку з національно –визвольною боротьбою українського народу. У 1620 р. в Луцьку було тiльки двi вiрменських родини, у 1700 - одинадцять [228, с. 33; 93, с. 34]. Малоймовiрно, щоб в умовах загального економiчного спаду цi родини побудували кам'яний костьол.
XVI ст., як i часи Вiтовта, було сприятливим для будiвництва храму. Александр Яблоновський вказує на значну кiлькiсть Bipменів у 1585 р. в Луцьку та їх багатство: «хто з купцiв багатший, тi вiрмени» [217, с. 272]. У першiй половинi XVI ст. у Луцьку щорiчно проходили три ярмарки, кожна продовжувалася тиждень [16, с. 55]. У XIV i XV ст. ярмарки в українських мicтax вiдбувалися звичайно раз у piк. У 1497 р. право проводити двi ярмарки одержав Луцьк [106, с. 33, 49]. Це було рятiвним засобом вiд тяжкої розрухи, що сталася внаслiдок боротьби Польщi за Волинь, яка загострилася пiсля cмертi Biтовтa i набiгiв татар [225, с. 779].
У бiблiотецi костьолу єзуїтів зберiгалися документи луцько'i вірменської громади. Деякi з них, що стосуються заснування церкви, наближають нас до дати 1427 р. Серед документiв була грамота короля Александра з пiдтвердженням прав Biрменської церкви i народностi, датована 1503 р., а також список священикiв луцької вірменської церкви «3 1554 р.» [76, с. 64].
3 тексту Ореста Левицького, автора цих вiдомостей, неясно, вiдноситься дата 1554 р. до часу складання документа чи до початку дiяльностi першого 3 перерахованих у ньому священикiв. Грамота князя Свидригайла, якою він дарував луцькiй вiрменськiй церквi село Цеперов, датована 1445 р. Вона пiдтверджувалася в наступнi сторiччя i втратила силу тiльки наприкiнцi XVIII ст. [226, с. 211].
Вipменська церква - вiдносно невелика i зовні лаконiчна споруда. Але й роль у формуваннi вигляду міста була значною, що обумовлювалося мicцем й розташування.
Обраний для поселення заплавний oстрів Луцьк має чудову особливiсть. він розташований у фокусi величезного амфiтеатру, утвореного вигином високого берега долини рiчки Стир, Острову забезпечений майже круговий огляд з високого берега долини річки Стир. Острову забезпечений майже круговий огляд з високих берегів надзаплавної тераси з відстані 1 км, а також із площини заплави, порізаної численними рукавами ріки, що служила найважливішим шляхом сполучення з найближчими і далекими поселеннями. У цих умовах важливу роль грало спорудження зовнішнього кільця міста з монастирів і храмів, що формували його «обличчя».
Формування цього кільця на третій площадці було почато будівництвом Домініканського кляштору, заснованого наприкінці XIV ст. Вітовтом і польським королем Ягайлом також палацом самого Вітовта. Наступні домінанти розмістилися уздовж берега ріки через приблизно рівні відстані одна від одної. Там стояла вірменська церква. Згідно з обмірами і фотографіями, виконаними у 30-х роках XX ст. церква яка являла собою паралелепіпед з розмірами в плані 22,25x10,65 м перекритий високим двосхилим дахом без вежі. Висота будинку до гребеня складала близько 14м. Оригінальним було влаштування вівтарної апсиди. Традиційною для зодчества корінної Вірменії і переважної більшості церков вірменських колоній була півциркульна апсида. У луцькій церкві апсида утворена 60-сантиметровим прямокутним виступом східної стіни а всередині - невеликим поглибленням на циліндричній поверхні. Стіни завершувалися профільованим карнизом. ( із двох входів з південного боку від вулиці мав ренесансні лиштви, що дало привід датувати будівництво будинку періодом Ренесансу в Україні. У даний час церква перебудована В ЖИТЛОВИЙ будинок.
Внутрішній простір церкви був поділений на чотири об'єми: молитовний зал (15,15x8,00x7,50 м), центральний вівтар (5,15x3,52 м) і два бічні приміщення, що примикали до нього, -ризниця і паламарня (3,80х1,75м), над якими знаходилися меншої висоти кімнати. Входили до них через прорізи в західних стінах по приставних дерев'яних драбинах ( За дослідженнями Леоніда Маслова, у церкві було три вівтарі св. Степана, Божої Матері і св. Каетана [93, с. 34]. Оскільки готичним орнаментом Окольного замку. берегів надзаплавної тераси з відстані 1 км, а також із площи¬ни заплави, порізаної численними рукавами ріки, що служи¬ла найважливішим шляхом сполучення з найближчими і дале¬кими поселеннями. У цих умовах важливу роль грало споруд¬ження зовнішнього кільця міста з монастирів і храмів, що фор¬мували його «обличчя».
Формування цього кільця на третій площадці було почато будівництвом Домініканського кляштору, заснованого на¬прикінці XIV ст. Вітовтом і польським королем Ягайлом, а також палацом самого Вітовта. Наступні домінанти розміща¬лися уздовж берега ріки через приблизно рівні відстані одна від одної. Там стояла вірменська церква. Згідно з обмірами і фотографіями, виконаними у 30-х роках XX ст., церква явля¬ла собою паралелепіпед з розмірами в плані 22,25x10,65 м, пе¬рекритий високим двосхилим дахом без вежі. Висота будинку до гребеня складала близько 14 м. Оригінальним було влашту¬вання вівтарної апсиди. Традиційною для зодчества корінної Вірменії і переважної більшості церков вірменських колоній була півциркульна апсида. У луцькій церкві апсида зовні утво¬рена 60-сантиметровим прямокутним виступом східної стіни, а всередині - невеликим поглибленням на циліндричній по¬верхні. Стіни завершувалися профільованим карнизом. Один із двох входів з південного боку від вулиці мав ренесансні лиш¬тви, що дало привід датувати будівництво будинку періодом Ренесансу в Україні. У даний час церква перебудована в жит¬ловий будинок.
Внутрішній простір церкви був поділений на чотири об'єми: молитовний зал (15,15x8,00x7,50 м), центральний вівтар (5,15x3,52 м) і два бічні приміщення, що примикали до нього, - ризниця і паламарня (3,80x1,75 м), над якими зна¬ходилися меншої висоти кімнати. Входили до них через про¬різи в західних стінах по приставних дерев'яних драбинах. За дослідженнями Леоніда Маслова, у церкві було три вівтарі: св. Степана, Божої Матері і св. Каетана [93, с. 34]. Оскільки церква була присвячена св. Степанові, його вівтар знаходився в центрі східної частини інтер’єру; де були інші вівтарі невідомо Судячи з фрагментів цегляних, перекриттів, що прогляда¬ються на фотографії інтер'єру, центральна апсида і бічні при¬міщення мали хрестові склепіння, а молитовний зал, імовір¬ніше всього, -плоске дерев'яне перекриття. У стінах усіх при¬міщень різні за величиною і призначенням ніші мали півцир¬кульні завершення. Для зміцнення цегельної кладки практикувалися дубові перев'язі, одна з яких була виявлена на рівні склепіння у східній стіні.
На обмірних кресленнях зафіксоване поки непояснене зни¬ження підлоги у вівтарній частині церкви.
Садоку Барончу було відомо про те, що вірменський свяще¬ник Варчик відреставрував святиню своїм коштом. На жаль, не наведена дата реставрації (ймовірніше реконструкції). Після смерті Варчика священиком у церкві був його син Ва¬силь. У 1577 р. вірменським духовним був Василь Вартикович [228, с, 32]. В універсалі Сигізмунда Августа, виданому 25 трав¬ня 1569 р., серед обивателів Луцька знаходимо: «Вартик, поп Орменский» [5, с. 17]. Можливо, Варчик і Вартик те саме прізвище, по-різному написане.
Імовірність надання вірменській церкві ренесансного виг¬ляду в другій половині XVI ст. велика, У середині XVI ст. такі роботи велися у луцькому замку [80, с. 104]. Це мало послужи¬ти прикладом і для реконструкції інших споруд міста.
Обміри цегли фундаментів, східної стіни і фронтонів, а та¬кож стін на рівні карнизів указують на два будівельних етапи. Фундаменти (товщина 1,70 м) і стіни (товщина 1,38 м) скла¬дені з цегли розміром 27x12,5x8,5 см. На одній з її постелей поздовжні борозни від пальців рук. Фронтон і мури на рівні карниза зі сторони горища складені з цегли розміром 30x16x6,5см.
Порівняння цих цеглин з цеглинами датованих споруд дає змогу стверджувати, що цегла першого типу належить XV ст. З неї побудована нижня частина вежі Чарторийських і стіни з готичним орнаментом Окольного замку.Орнамент дозволяє датувати будівництво ХV-XVI століттям.
Є прямі документальні докази на завершення будівництва кам'яної частини Окольного замку князем Свидригайлом (час князювання на Волині 1430-1452 р.). В Описі луцького замку 1545 р. зі слів місцевих князів, панів і поміщиків записано «иж на первей Великий Князь Люборт начал бьіл тьш обыдва Зам¬ки муровати, а на ним Князь Свидригайло доконывал» [118, с, 66]. Г. Й. Логвин датує будівництво Окольного замку дру¬гою половиною XIV - першою половиною XV ст. [80, с. 106-107].
Малюнок кладки вірменської церкви не готичний, для яко¬го характерне чергування поперечиків і довжиків у кожнім ряді і по вертикалі. Доступні для обстеження нижні ділянки східної стіни складаються з поперечиків. На південний фасад виходять ряди поперечиків і довжиків.
Недотримання готичного малюнка спостерігаємо також на Стировій вежі Верхнього замку, яку називають ще вежею Свидригайла, й інших спорудах, виконаних з цегли розміром 27x12,5x8,5 см. Зараз важко сказати, чи викликані розходжен¬ня в малюнку кладки різним часом будівництва, чи тільки ви¬конанням різними бригадами мулярів.
З цегли другого типу побудований колегіум єзуїтів (1646-1745 рр.) і дзвіниця, що стоїть напроти костьолу єзуїтів. Відпо¬відно до паспорта пам'ятки архітектури, остання датується 1539 р., але реконструкція тераси Окольного замку та деякі інші обставини показують, що будувалася вона після 1552 р. [65], ймовірно, близько 1725 р.
У повоєнний час у стінах вірменської церкви влаштували житло, чим в тих умовах вберегли її руїни від остаточного зни¬щення.
Отже, між 1427 р. -датою, зазначеною Т. Сьвищовським, і 1445 р., коли церква св. Степана вже, безумовно, існувала, проміжок усього 18 років. У нас немає підстав не довіряти Т. Сьвищовському, в якого була можливість ознайомитися з документами вірменської громади, що зберігалися у бібліотеці костьолу єзуїтів. У такий спосіб місце розселення вірменів у Луцьку вдається простежити тільки з початку XV ст. Ним була територія вздовж теперішньої вулиці Паші Савельєвої. Тут у 1427 р., у всякому разі не пізніше 1445 р., вірменами була побудована церква св. Степана. У другій половині XVI ст. церкву перебудували.
Пошук аналогів планувального рішення храму привів до зразків вірменських споруд ІУ-У ст. і більш пізніх. До ранніх належать храми в Діракларі (IV ст.), Двіні (V ст.), Ширванд-жузі (V ст.), а до близьких за часом луцькому храму - Акванка в Вайоцдзорі (ХІІ-ХІІІ ст.), палацові церкви в Ані (Х-ХШ ст.), храм над поминальним склепом в Нораванку (1339 р.).
Відомий дослідник історії вірмен в Україні Ярослав Дашкевич в опублікованому в Римі документі знайшов згадку про будівництво луцької церкви в 1378 р. Разом з тим нам відома фотографія фундаментів нібито ще однієї луцької вірменсь¬кої церкви. Загадки в історії луцьких вірмен залишаються.
Споруда колишньої вірменської церкви в Луцьку - цінна пам'ятка історії і культури вірменського й українського на¬родів. Пам'ятка становить значний інтерес для дослідників українсько-вірменських взаємин ХІ-ХУШ ст., взаємин, що зак¬лали міцний фундамент дружби двох народів.