Середина Кайдашевої хати. Обстановка, як у старих хатах давньої будови: піч, комин, піл, лави, стіл, божник. На печі лежить Кайдашиха. Хоч уже й пізно, а вона ще не вставала. Біля печі порається Мотря.

Кайдашиха (озивається з-за комина). А ти не квапся, моя ДОННО, Коли розкладаєш дрова, спочатку поклади на двох полінах  переклад. Та вибирай, моє серденько, товстенький  пере­клад, щоб швидше дрова розгорілись...

М о т р я. Я знаю, мамо.

Кайдашиха.  А як приставиш окріп, то піди ще видій ко­рову та оджени вівці до череди.

Мотря мовчить. (Стогне). Ох, ох, ох! Чогось я нездужаю. Так у мене болять но­ги, так болять... Мабуть, ще трохи полежу.

Мотря знов не озивається. Впоралась біля печі, взяла дійницю, вийшла.

Тієї  ж миті  Кайдашиха злізла  з печі і заходилася перевіряти Мотрину

роботу. Щось переставила в печі, поторгала горшки і горщики. В сінях

грюкнули двері, і Кайдашиха чимскорше майнула на піч.

Кайдашиха. Чи одігнала ж до череди? Ото й добре, візь­ми ж тепер, моє серце, начисть картоплі на борщ та накриши бу­ряків, а я ось зараз встану та покажу тобі, як борщ накладати.

Скінчивши проціджувати молоко, Мотря  береться за  нову роботу. Кай­дашиха ж тим часом злізла з печі і, ставши перед образами, почала мо­литись. В печі зашкварчав горщик.

Кайдашиха. Мотре! Чи ти не чуєш? Адже ж як збіжить сало, то борщ хоч собакам вилий!

Мотря (кинувши віник, біжить до печі). Якби я могла ро­зірватись надвоє, то я б і хату мела, і коло печі стояла.

Кайдашиха   промовчала. 

Сіла  край  вікна,  заходилася  латати  старі со­рочки.  Мотря  ж крутилася,  як  муха  в окропі,—розвела  білої глини й стала підмазувати комин, грубу й припічок.

Кайдашиха (пантруючи за нею). Не так. Як мажеш ко­мин, то не крути дуже віхтем, а дрібненько та дрібненько — пер­ше вподовж, а потім упоперек. (Бере з рук Мотрі щітку й пока­зує). Отак, отак, отак! А то, бач, скрізь віхті знать.

Мотря (стримуючись). Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодити.

Кайдашиха. Я, серце моє, бувала в світах і знаю, як що робиться. Я було як мажу панські покої, то неначе вималюю. А ти, моє серденько, як будеш мене слухати та будеш пильну­вати, то й собі навчишся.

Мусила Мотря переробляти роботу ще раз, але вся вже аж кипіла. До хати входять   Кайдаш,    Карно   й    Л а в р і н.   Сполоснувши ру­ки, сідають до столу.

Кайдаш (перехрестивши лоба). Обідати.

Кайдашиха  вмощується  на  ослоні.  Мотря  насипає борщу велику миску, подає на стіл. Всі їдять мовчки.

Кайдашиха (сьорбнувши кілька разів, кладе ложку на стіл).

Недобрий, дочко, зварила борщ. Мабуть, сало таки збігло.

М о т р я.  Бо ви, мамо, не дуже помагали мені варити. А в мене не десять рук, а тільки дві.

Кайдашиха (обурено). Хто видав так говорити матері! Коли не вмієш, то треба вчитись. І я не вміла, але панн навчи­ли мене на економії.

Мотря. Я, хвалити бога, на панщині не робила і у панів не вчилась.

(Забирає посуд зі столу, починає шкребти ножем він­ця горщика. Той аж вищить, наче цуценя).

Кайдашиха. Та не шкреби так ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить!

М о т р я. А як же його шкребти, щоб не було чуть!

Кайдашиха. Не дуже дави ножем, моє серденько любе, то горщик і не скавучатиме, наче собака, що зав'язла в тину.

Мотря не—відповіла.   Але   ніж  кинула   так,   що  він  аж  задзвенів.   Кайдаш тільки бровою повів. Пообідавши, Кайдаш, сів на лаві, запалив люльку. Лаврін не став чекати батька, вийшов. За   ним  рушив був і Карпо, але спіткнувся  об балію,  в якій  намокали наготовлені Мотрею для прання сорочки.

Карпо {спересердя). Мотре! Чому це у вас безладдя скрізь і хата досі не метена?

Кайдашиха.   Бо   твою  жінку   сьогодні   перелоги   напали.

М о т р я. Не знаю, кого напали перелоги... (Скрутнула мокру сорочку так, щоб бризки полетіли Кайдашисі в очі).

Кайдашиха. Якого ти нечистого так ляпаєш? Ще мало сміття в хаті, то нехай буде грязь. Чом ти, Карпе, нічого не ска­жеш своїй жінці? Не бачиш, що вона мене не слухає та діла не робить?

Мотря (тримає сорочку в руках). А це хіба не діло?

Карпо (стримано). Я питаю, чому ти й досі хати не замела?

Мотря. Не замела, бо гуляю од самої півночі. Ось уже й рук і ніг не чую, так натанцювалась.

Кайдашиха (спалахнула). Ти чого це кричиш, як на бать­ка? Мені вух не позакладало чую.

Мотря. Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кри­чати, коли робиш на всю сім'ю сама.

Дует Мотрі й Кайдашихи

Мотря.          1. Ой нещасна я вродилась та й не маю долі,

В батька-матері росла я, мов ружа на волі,

А тепер крутитись мушу, як в окропі муха,

Занапастить мене, бідну, лихая свекруха!

Кайдашиха. 1. Не свекруха я лихая — друга тобі мати,

Яку слухатися треба, треба шанувати.

Ти ж стаєш супроти мене, як у горлі кістка,

Нещаслива моя доля, бо лиха невістка!