Тема: Підготовка документу до друку.
Мета: Навчити створювати, зберігати, перейменовувати, встановлювати параметри документу та друк; працювати з декількома документами одночасно.
Відкрийте файл «ПРАКТИЧНА РОБОТА №2», виберіть відповідний рівень. Скопіюйте текст вибраного вами рівня в новий документ, виконайте завдання, збережіть в свою папку.

1. СЕРЕДНІЙ РІВЕНЬ
Завдання: Виправити орфографічні помилки у цьому файлі та підготувати його до друку з такими параметрами:
• формат паперу А4;
• параметри сторінки: ліве поле 3,5 см, праве – 1 см, верхнє – 2 см, нижнє – 2 см;
• нумерація сторінок внизу аркуша по центру, починаючи з 1, але номер 1 на першої сторінці не друкується (на другій сторінці друкується номер 2);
• розмір шрифту 16 пт, гарнітура “Times New Roman”;
• параметри абзаців: міжрядковий інтервал “Одинарний”, інтервал перед кожним абзацом 3 пт, після кожного абзацу – 3 пт.
ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВИНИКНЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ „МАТЕМАТИЧНА ЛОГІКА”

Основоположником логіки як науки є давньогрецький філософ і вчений Аристотель (384 – 322 р. до н. е.). Він уперше розробив теорію дедукції, тобто теорію логічног висновку. Саме він звернув увагу на те, що в міркуваннях ми з одних тверджень виводимо інші, виходячи не з конкретного змісту тверджень, а з визначеного взаємозв'язку між їх формами, структурами.
Давньогрецький математик Евклід (330 – 275 р. до н.е.) уперше спробував упорядкувати знання, що накопичились до того часу, з геометрії, звернувши увагу на цю науку з загально логічних позицій. Він започаткував усвідомлення агеометрії як аксіоматичної теорії, а всієї математики – як сукупності аксіоматичних теорій.
Протягом багатьох століть різними філософами і цілими філософськими школами доповнювалася і змінювалася логіка Аристотеля. Це був перший, доматематичний, етап розвитку формальної логіки. Другий етап, початок якому поклав німецький філософ і математик Г.В. Лейбніц (1646 – 1716), зв'язаний аіз застосуванням у логіці математичних методів. Він намагався побудувати універсальну мову, за допомогою якої розв’язувалися б суперечки між людьми, а потім і зовсім “ідеї замінити обчисленнями”.
Важливий період становлення математичної логіки починається з появи наукових праць англійського математика і логіка Джорджа Буля (1815 – 1864) “Математичний аналіз логіки” (1847) та “Дослідження законів мислення” (1854). Він застосував до логіки методи сучасної йому алгебри – мову символів і форму, складання і розв’язання рівнянь. Ним була створена своєрідна алгебра – алгебра логіки. У цей період вона сформувалася як алгебра висловлень і була достатньо розглянута в роботах шотландського логіка А. де Морган (1806 – 1871), англійського – У. Джевонса (1835 – 1882), американського – Ч. Пірса (1839 – 1914), німецького алгебраїста і логіка Е. Шредера (1841 – 1902), російського математика, астронома і логіка П.С. Порецького (1846 – 1907). Створення алгебри логіки стало заключною ланкою у розвитку формльної логіки: алгебра логіки поставила і вирішила в найзагальнішому вигляді ті задачі, що розглядалися в аристотелевській логіці. Формальна логіка в результаті використання в ній розвиеної символічної мови остаточно сформувалася як логіка символічна.
Значний поштовх до нового періоду розвитку математичної логіки дало створення в першій половині ХІХ століття великим російським математиком М.І. Лобачевським (1792 – 1856) і незалежно від нього угорським математиком Я. Бояї (1802 – 1860) неевклідової геометрії. Крім того, створення аналізу нескінченно малих призвело до необхідності обґрунтування поняття числа як фундаментального поняття всієї математики. Довершували картину парадокси (антиномії), виявлені наприкінці XIX століття в теорії множин: вони чітко показали, що труднощі обґрунтування математики є труднощами логічного і методологічного характеру. Таким чином, перед математичною логікою встали нові задачі: вона повинна була досліджувати основи математичної науки, досліджувати математику як сукупність аксіоматичних теорій, досліджувати аксіоматичний метод побудови математичних теорій. У розвитку математичної логіки сформувалися три напрямки обґрунтування математики, у яких творці, по-різному, намагалися перебороти труднощі. У кожному з них було отримано фундаментальні результати, що вплинули на розвиток не тільки математичної логіки, але і всієї математики.
Основоположником першого напрямку став німецький математик і логік Г. Фреге (1848 – 1925). Він прагнув усю математику обґрунтувати через логіку, застосувавши аппарат математичної логіки для обґрунтування арифметики, побудувавши першу формальну логічну систему, що включала в себе значну частину арифметики. Крім того, ним і незалежно від нього Ч. Пірсом були введені в мову алгебри логіки предметні змінні, предикати і квантори, що дало можливість застосувати цю мову до питань основ математики. Задачу аксіоматичної побудови арифметики, геометрії і математичного аналізу ставив перед собою італійський математик Дж. Пеано (1858 – 1932). Зведенняя чистої математики до логіки продовжили у своїй тритомній праці “Підстави математики” (1910 – 1913) англійські математики Б. Рассел (1872 – 1970) і А. Уайтхед (1861 – 1947). Хоча даний напрямок і не увінчався повним успіхом (зокрема, виявилося неможливим вивести з сугубо логічних аксіом існування нескінченної множини), але був створений багатий логічний апарат, без якого математична логіка не змогла б сформуватися як повноцінна математична дисципліна.
Німецький матемматик Д. Гільберт (1862 – 1943) запропонував інший шлях подолання труднощів у основах математики, шлях, що містить у собі застосування аксіоматичного методу: записати всі математичні твердження у вигляді логічних формул, деякі з них виділити як аксіоми, а інші логічно вивести з виділених. Відкриття австрійським логіком К. Геделем (1906 – 1978) у 1930 – 1931 роки неповноти формалізованої арифметики показало обмеженість гільбертовської програми обґрунтування математики. Проте, роботи Гільберта і його послідовників призбели до глибокої розробки аксіоматичного методу й остаточного усвідомлення його фундаментальної ролі в математиці.
Представники напрямку, який засновано голландським математиком Л. Брауером (1881 – 1966) на початку XX століття, запропонували відмовитися від розгляду нескінченних проміжків як завершених сукупностей, а також від логічного закону виключеного третього. Ними визнавалися тільки такі математичні доведення, що конструктивно будували той чи інший об'єкт, і заперечували чисті доведення існування. Вони побудували специфічну математику, що має цікаві особливості, ще раз підкреслили розходження між конструктивним і неконструктивним у математиці.
XX століття надало бурхливого розвитку математичної логіки, формуванню численних нових її розділів. Були побудовані різні аксіоматичні теорії множин, проведено формалізацію поняття адгоритму, а сама теорія алгоритмів була так розвинена, що її методи стали проникати в інші розділи математичної логіки, а також в інші математичні дисципліни. Так, на стику математичної логіки й алгебри виникла теорія моделей. Були створені численні нові некласичні логічні системи. Крім того, у XX столітті почалося глибоке проникнення ідей і методів математичної логіки в техніку (і, насамперед, у конструювання і створення ЕОМ), кібернетику, обчислювальну математику, структурну лінгвістиу.

2. ДОСТАТНІЙ РІВЕНЬ
Завдання: Виправити орфографічні помилки у цьому файлі та підготувати його до друку з такими параметрами:
• формат паперу А5, орієнтація паперу книжна;
• параметри сторінки: ліве поле 2 см, праве – 1,5 см, верхнє – 2,5 см, нижнє – 1,5 см;
• текст завдання розмістити на першій сторінці, додати інформацію про виконавця завдання з параметрами абзацу: відступ зліва 5 см;
• з початку другої сторінки розмістити заголовок, вирівнювання по центру, шрифт жирний міжрядковий інтервал “Одинарний”, інтервал перед абзацом 0 пт, після абзацу – 12 пт;
• далі розмістити текст: розмір шрифту 8 пт, гарнітура “Times New Roman”;
• параметри абзаців тесту: міжрядковий інтервал “Одинарний”, інтервал перед кожним абзацом 12 пт, після кожного абзацу – 3 пт;
• нумерація сторінок (у лівому нижньому куті аркуша) починається з другої сторінки з номера 4;
• вилучити символи пропуску перед символами “ .” з використанням контекстної заміни.

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВИНИКНЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ „МАТЕМАТИЧНА ЛОГІКА”
Основоположником логіки як науки є давньогрецький філософ і вчений Аристотель (384 – 322 р . до н . е .) . Він уперше розробив теорію дедукції, тобто теорію логічного висновку . Саме він звернув увагу на те, що в міркуваннях ми з одних тверджень виводимо інші, виходячи не з конкретного змісту тверджень, а з визначеного взаємозв'язку між їх формами, структурами .
Давньогрецький математикЕвклід (330 – 275 р . до н .е .) уперше спробував упорядкувати знання, що накопичилися до того часу, з геометрії, звернувши увагу на цю науку з загально логічних позицій . Він започаткував усвідомлення геометрії як аксіоматичної теорії, а всієї математики – як сукупності аксіоматичних теорій .
Протягом багатьох століть різними філософами і цілими філософськими школами доповнювалася і змінювалася логіка Аристотеля . Це був перший, доматематичний,етап розвитку формальної логіки . Другий етап, початок якому поклав німецький філософ і математик Г .В . Лейбніц (1646 – 1716), зв'язаний із застосуванням у логіці математичних методів . Він намагався побудувати універсальну мову, за допомогою якої розв’язувалися б суперечки між людьми, а потім і зовсім “ідеї замінити обчисленнями” .
Важливий період становлення математичної логіки починається з появи наукових праць англійського математика і логіка Джорджа Буля (1815 – 1864) “Математичний анаіз логіки” (1847) та “Дослідження законів мислення” (1854) . Він застосував до логіки методи сучасної йому алгебри – мову символів і формул, складання і розв’язання рівнянь . Ним була створена своєрідна алгебра – алгебра логіки . У цей період вона сформувалася як алгебра висловлень і була достатньо розглянута в роботах шотландського логіка А . де Морган (1806 – 1871), англійського – У . Джевонса (1835 – 1882), американського – Ч . Пірса (1839 – 1914), німецького алгебраїста і логіка ЭЕ . Шредера (1841 – 1902), російськоо математика, астронома і логіка П .С . Порецького (1846 – 1907) . Створення алгебри логіки стало заключною ланкою у розвитку формальної логіки: алгебра логіки поставила і вирішила в найзагальнішому вигляді ті задачі, що розглядалися в аристотелевській логіці . Формальна логіка в результаті використання в ній розвиеної символічної мови остаточно сформувалася як логіка символічна .
Значний поштовх до нового періоду розвитку математичної логіки дало створення в першій половині ХІХ сттоліття великим російським математиком М .І . Лобачевським (1792 – 1856) і незалежно від нього угорським математиком Я . Бояї (1802 – 1860) неевклідової геометрії . Крім того, створення аналізу нескінченно малих призвело до необхідності обґрунтування поняття числа як фундаментального поняття всієї математики . Довершували картину парадокси (антиномії), виявлені наприкінці XIX століття в теорії множин: вони чітко показали, що труднощі обґрунтування математики є труднощами логічного і методологічного характеру . Такимчином, перед математичною логікою встали нові задачі: вона повинна була досліджувати основи математичної науки, досліджувати математику як сукупність аксіоматичних теорій, досліджувати аксіоматичний метод побудови математичних теорій . У розвитку математичної логіки сформувалися три напрямки обґрунтування математики, у яких творці, по-різному, намагалися перебороти труднощі . У кожному з них було отримано фундаментальні результати, що вплинули на розвиток не тільки математичної логіки, але і всієї математики .
Основоположником першого напрямку став німецький математик і логік Г . Фреге (1848 – 1925) . Він прагнув усю математику обґрунтувати через логіку, застосувавши апарат математичної логіки для обґрунтування арифметики, побудувавши першу формальну логічну систему, що включала в себе значну частину арифметики . Крім того, ним і незалежно від нього Ч . Пірсом були введені в мову алгебри логіки предметні змінні, предикати і квантори, що дало можливість застосувати цю мову до питань основ математтики . Задачу аксіоматичної побудови арифметики, геометрії і математичного аналізу ставив перед собою італійський математик Дж . Пеано (1858 – 1932) . Зведення чистої математики до логіки продовжили у своїй тритомній праці “Підстави математики” (1910 – 1913) англійські математики Б . Рассел (1872 – 1970) і А . Уайтхед (1861 – 1947) . Хоча даний напрямок і не увінчався повним успіхом (зокрема, виявилося неможливим вивести з сугубо логічних аксіом існування нескінченної множини), але був створений багатий логічний апаратт, без якого математична логіка не змогла б сформуватися як повноцінна математична дисципліна .
Німецький математик Д . Гільберт (1862 – 1943) запропонував інший шлях подолання труднощів у основах математики, шлях, що містить у собі застосування аксіоматичного методу: записати всі математичні твердження у вигляді логічних формул, деякі з них виділити як аксіоми, а інші логічно вивести з виділених . Відкриття австрійським логіком К . Геделем (1906 – 1978) ууууууу 1930 – 1931 роки неповноти формалізованої арифметики показало обмеженість гільбертовської програми обґрунтування математики . Проте, роботи Гільберта і його послідовників призвели до глибокої розробки аксіоматичного методу й остаточного усвідомлення його фундаментальної ролі в математиці .
Представники напрямку, який засновано голландським математиком Л . Брауером (1881 – 1966) на початку XX століття, запропонували відмовитися від розгляду нескінченних проміжків як завершених сукупностей, а також від логічного закону виключеного третього . Ними визнавалися тільки такі математичні доведення, що конструктивно будували той чи інший об'єкт, і заперечували чисті доведення існування . Вони побудували специфічну математику, що має цікаві особливості, ще раз підкреслили розходження між конструктивним і неконструктивним у математиці .
XX століття надало бурхливого розвитку математичної логіки, формуванню численнихнових її розділів . Були побудовані різні аксіоматичні теорії множин, проведено формалізацію поняття алгоритму, а сама теорія алгоритмів була так розвинена, що її методи стали проникати в інші розділи математичної логіки, а також в інші математичні дисципліни . Так, на стику математичної логіки й алгебри виникла теорія моделей . Були створені численні нові некласичні логічні системи . Крім того, у XX столітті почалося глибоке проникнення ідей і методів математичної логіки в техніку (і, насамперед, у конструювання і створення ЕОМ), кібернетику, обчислювальну математику, структурну лінгвістику .

3. СКЛАДНИЙ РІВЕНЬ
Завдання: Виправити орфографiчнi помилки у цьому файлi та пiдготувати його до друку з такими параметрами:
• формат паперу А4, орiєнтацiя паперу альбомна;
• параметри сторiнки: лiве поле 2 см, праве – 1,5 см, верхнє – 2,5 см, нижнє – 1,5 см;
• текст завдання розмiстити на першій сторiнцi, додати iнформацiю про виконавця завдання з параметрами абзацу: вiдступ злiва 5 см;
• з початку другої сторiнки розмiстити заголовок, вирiвнювання по центру, шрифт жирний мiжрядковий iнтервал “Одинарний”, iнтервал перед абзацом 0 пт, пiсля абзацу – 6 пт;
• далi розмiстити текст: розмiр шрифту 12 пт, гарнiтура “Times New Roman”;
• параметри абзацiв тесту: мiжрядковий iнтервал “Одинарний”, iнтервал перед кожним абзацом 3 пт, пiсля кожного абзацу – 6 пт;
• нумерацiя сторiнок (у лiвому верхньому кутi аркуша) починається з другої сторiнки з номера 3;
• вилучити символи пропуску перед символами “ .” з використанням контекстної замiни;
• замiнити у тексту символ “дефiс” (“-“) символом “тире” (“–“);
• включити автоматичний перенос слiв;
• додати заголовок тексту до верхнього колонтитула, шрифт розмiром 8 пт;
• видiлити дати у тексті жирним шрифтом з використанням контекстної замiни.

IСТОРИЧНI ВIДОМОСТI ПРО ВИНИКНЕНННЯ ДИСЦИПЛIНИ „МАТЕМАТИЧНА ЛОГIКА”

Основоположником логiки як науки є давньогрецький фiлософ i вчений Аристотель (384 - 322 р . до н . е .) . Вiн уперше розробив теорiю дедукцiї, тобто теорiю логiчного висновку . Саме вiн звернув увау на те, що в мiркуваннях ми з одних тверджень виводимо iншi, виходячи не з конкретного змiсту тверджень, а з визначеного взаємозв'язку мiж їх формами, структурами .
Давньогрецький математик Евклiд (330 - 275 р . до н .е .) уперше спробував упорядкувати знання, що накопичились до того часу, з геометрiї, звернувши увагу на цю науку з загально логiчних позицiй . Вiн започаткував усвiдомлення геометрiї як аксiоматичної теорiї, а всєї математики - як сукупностi аксiоматичних теорiй .
Протягом багатьох столiть рiзними фiлософами i цiлими фiлософськими школами доповнювалася i змiнювалася логiка Аристотеля . Це був перший, доматематичний, етап розвитку формальної логiки . Другий етап, початок якому поклав нiмецький фiлософ i математик Г .В . Лейбнiц (1646 - 1716), зв'язаний iз застосуванням у логiцi математичих методiв . Вiн намагався побудувати унiверсальну мову, за допомогою якої розв’язувалися б суперечки мiж людьми, а потiм i зовсiм “iдеї замiнити обчисленнями” .
Важливий перiод становлення математичної логiки починається з появи наукових праць англiйського математика i логiка Джорджа Буля (1815 - 1864) “Математичний аналiз логiки” (1847) та “Дослiдження законiв мислення” (1854) . Вiн застосував до логiки методи сучасної йому алгебри - мову символiв i формул, складання i розв’язання рiвнянь . Нимм була створена своєрiдна алгебра - алгебра логiки . У цей перiод вона сформувалася як алгебра висловлень i була достатньо розглянута в роботах шотландського логiка А . де Морган (1806 - 1871), англiйського - У . Джевонса (1835 - 1882), американського - Ч . Пiрса (1839 - 1914), нiмецького алгебраїста i логiка Е . Шредера (1841 - 1902), росiйського математика, астронома i логiка П .С . Порецького (1846 - 1907) . Створення алгебри логiки стало заключною ланкою у розвитку формальної логiки: алгебра логiки поставла i вирiшила в найзагальнішому виглядi тi задачi, що розглядалися в аристотелевськiй логiцi . Формальна логiка в результатi використання в нiй розвиеної символiчної мови остаточно сформувалася як логiка символiчна .
Значний поштовх до нового перiоду розвитку математичної логiки дало створення в першiйполовинi ХIХ столiття великим росiйським математиком М .І . Лобачевським (1792 - 1856) i незалежно вiд нього угорським математиком Я . Бояї (1802 - 1860) неевклiдової геометрiї . Крiм того, створення аналiзу нескiнченно малих призвело до необхiдностi обґрунтування поняття числа як фундаментального поняття всiєї математики . Довершували картину парадокси (антиномiї), виявленi наприкiнцi XIX столiття в теорiї множин: вони чiтко показали, що труднощi обґрунтування математики є труднощами логiчногоi методологiчного характеру . Таким чином, перед математичною логiкою встали новi задачi: вона повинна була дослiджувати основи математичної науки, дослiджувати математику як сукупнiсть аксiоматичних теорiй, дослiджувати аксiоматичний метод побудови математичних теорiй . У розвитку математичної логiки сформувалися три напрямки обґрунтування математики, у яких творці, по-рiзному, намагалися перебороти труднощi . У кожному з них було отримано фундаментальнi результати, що вплинули на розвиток не тiльки математичної логiки, але i всiєї математики .
Основоположникомпершого напрямку став нiмецький математик i логiк Г . Фреге (1848 - 1925) . Вiн прагнув усю математику обґрунтувати через логiку, застосувавши апарат математичної логiки для обґрунтування арифметики, побудувавши першу формальну логiчну систему, що включала в себе значну частину арифметики . Крiм того, ним i незалежно вiд нього Ч . Пiрсом були введенi в мову алгебри логiки предметнi змiннi, предикати i квантори, що дало можливiсть застосувати цю мову до питань основ математики . Задачу аксiоматичної побудови арифметики, геометрiї i математичного аналiзу ставив перед собою iталiйський математик Дж . Пеано (1858 - 1932) . Зведення счистої математики до логiки продовжили у своїй тритомнiй працi “Пiдстави математики” (1910 - 1913) англiйськi математики Б . Рассел (1872 - 1970) i А . Уайтхед (1861 - 1947) . Хоча даний напрямок i не увiнчався повним успiхом (зокрема, виявилося неможливим вивести з сугубо логiчних аксiом iснування нескiнченної множини), але був створений багатий логiчний апарат, без якого математична логiка не змогла б сформуватися як повноцiнна математична дисциплiна .
Нiмецький математик Д . Гiльберт (1862 - 1943) запропонував iнший шлях подолання труднощсiв у основах математики, шлях, що містить у собі застосування аксiоматичного методу: записати всi математичнi твердження у виглядi логiчних формул, деякi з них видiлити як аксiоми, а iншi логiчно вивести з видiлених . Вiдкриття австрiйським логiком К . Геделем (1906 - 1978) у 1930 - 1931 роки неповноти формалiзованої арифметики показало обмеженiсть гільбертовської програми обґрунтування математики . Проте, роботи Гiльберта i його послiдовникiв призвели до глибокої розробки аксiоматичного методу й остаточного усвідомлення його фундаментальної ролi в математицi .
Представники напрямку, який засновано голландським математиком Л . Брауером (1881 - 1966) на початку XX столiття, запропонували вiдмовитися вiд розглясду нескiнченних промiжкiв як завершених сукупностей, а також вiд логiчного закону виключеного третього . Ними визнавалися тiльки такi математичнi доведення, що конструктивно будували той чи iнший об'єкт, i заперечували чистi доведення iснування . Вони побудували специфiчну математику, що має цiкавi особливостi, ще раз пiдкреслили розходження мiж конструктивним i неконструктивним у математицi .
XX столiття надало бурхливого розвитку математичної логiки, формуванню численних нових її роздiлiв . Були побудованi рiзнi аксiоматичнi теорiї множин, проведено формалiзацiю поняття алгоритму, а сама теорiя алгоритмiв була так розвинена, що її методи стали проникати в iншi роздiли математичної логiки, а також в iншi математичнi дисциплiни . Так, на стику математичної логiки й алгебри виникла теорiя моделей . Були створенi численнi новi некласичнi логiчнi системи . Крiм того, у XX столiттi почалося глибоке проникнення iдей i методiв математичної логiки в технiку (i, насамперед, у конструювання i створення ЕОМ), кiбернетику, обчислювальну математику, структурну лiнсгвiстику .