ВСТУП
З виданням цього навчально-методичного посібника та введенням курсу “Правові основи педагогічної діяльності”, для якого він призначений, буде покращена підготовка майбутніх педагогів у плані знання ними законодавства про освіту. Посібник висвітлює питання, спрямовані на регулювання правових, організаційних та фінансових засад у галузі вищої, загальної середньої, професійно-технічної, дошкільної та позашкільної освіти.
"Правові основи педагогічної діяльності" можна виділити як окрему галузь знань. Саме через акцентування уваги на проблемах педагогічної роботи, вирішення яких неможливе без знання нормативно-правових документів і визначається роль та значимість цієї науки у сучасній системі освіти. З другого боку, сукупність проблем, які визначають правові основи педагогічної діяльності, разом з обґрунтуванням та конкретними методами їх вирішення, встановлюють і зміст цієї галузі знання, окреслюють її предмет та відділяють від суміжних наукових дисциплін освіти, при цьому, робиться акцент на окремих аспектах педагогічної діяльності чи освітньої системи.
Мета посібника − ознайомити студентів з основними нормативно-правовими документами в галузі освіти, сприяти формуванню правового понятійного апарату, що стосується законодавства про освіту, розвивати вміння аналізувати нормативні документи, знаходити шляхи вдосконалення законодавчої бази освіти.
Осереддя книги складають проспекти лекцій, що укладені відповідно до програми курсу. Теоретичну значимість мають інтерактивні лекції. Вони є відображенням в теорії і на практиці інноваційних змін у сфері освіти.
У посібнику містяться рекомендації, необхідні при підготовці до семінарських занять, заліку та іспиту, вказано список літератури. Значне місце відводиться суто практичним завданням, з метою ґрунтовного засвоєння знань.
Курс “Правові основи педагогічної діяльності” формуватиме у студентів вміння орієнтуватись у законодавстві, в конституційному праві, а також у спеціалізованому законодавстві, яке регулює відносини в сфері освіти; сприятиме вихованню правової культури та громадянської активності майбутніх вчителів. Здобуті знання допоможуть педагогу проаналізувати змістовий аналіз діючої законодавчої бази та визначити її роль у регулюванні національної системи освіти.
Автор висловлює щиру вдячність рецензентам праці, всім, хто своїми зауваженнями, порадами і дружньою підтримкою сприяв виданню посібника.
ПРОСПЕКТИ ЛЕКЦІЙ

ЛЕКЦІЯ 1. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ОСВІТУ. СИСТЕМА ОСВІТИ В УКРАЇНІ

План
1. Конституційне право на освіту. Закон України “Про освіту”.
2. Державна політика в галузі освіти. Основні принципи освіти.
3. Управління освітою.
4. Система освіти, її структура.
5. Психологічна служба в системі освіти.

1. Конституційне право на освіту. Закон України “Про освіту”
Необхідними якостями сучасного вчителя мають стати висока правова культура, вміння легальними засобами захищати свої права. Без належного рівня правових знань і навичок правомірної поведінки неможлива свідома діяльність педагога. Правовій освіті громадян сьогодні приділяється значна увага з боку держави, її інститутів й установ. Відповідно, запровадження даного предмету у навчальний план вищих педагогічних навчальних закладів стало нагальною потребою сьогодення.
Конституція України (ст.53) ґарантує кожному право на освіту. Закон України “Про освіту” (ст. 3. ) стверджує, що громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується: розгалуженою мережею закладів освіти, відкритим характером закладів освіти, різними формами навчання.
Зазначимо, що Закон України “Про освіту” складається з 66 статей та VІІ розділів, зокрема:
Розділ І. Загальні положення (ст. 1-27);
Розділ ІІ. Система освіти (ст. 26-49);
Розділ ІІІ. Учасники навчально-виховного процесу (ст. 50-60);
Розділ ІV. Фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база закладів освіти (ст. 61-63);
Розділ V. Міжнародне співробітництво (ст. 64);
Розділ VІ. Міжнародні договори (ст. 65);
Розділ VІІ. Відповідальність за порушення законодавства про освіту (ст. 66).
Закон України “Про освіту” подає наступне тлумачення поняття “освіта”.
Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.
Основними нормативними документами, що регулюють відносини в галузі освіти є: Закон України від 23 травня 1991 р. „Про освіту“ (в редакції від 23 березня 1996 р.), Закон України від 11 липня 2001 р. „Про дошкільну освіту“, Закон України від 13 травня 1999 р. „Про загальну середню освіту“, Закон України від 10 лютого 1998 р. „Про професійно-технічну освіту“, Закон України від 17 січня 2002 р. „Про вищу освіту“, Закон України від 22 червня 2000 р. „Про позашкільну освіту“. Ці закони є основою для прийняття підзаконних нормативних актів у галузі освіти.

2. Державна політика в галузі освіти. Основні принципи освіти
Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально- економічного, духовного і культурного розвитку суспільства. Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади.
Основними принципами освіти в Україні є:
– доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;
– рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;
– гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
– органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями;
– незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;
– науковий, світський характер освіти;
– інтеграція з наукою та виробництвом;
– взаємозв’язок з освітою інших країн;
– гнучкість і прогностичність системи освіти;
– єдність і наступність системи освіти;
– безперервність і різноманітність освіти;
– поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

3. Управління освітою
Управління і керівництво закладами системи освіти в Україні здійснюється відповідно до чинного законодавства – Конституції України, Закону України “Про освіту”, положень про певні навчально-виховні заклади.
В Україні для управління освітою створюється система державних органів управління і органи громадського самоврядування. Вони діють у межах повноважень, визначених законодавством.
До державних органів управління освітою в Україні належать:
1) Міністерство освіти і науки України;
2) міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти;
3) Вища атестаційна комісія України;
4) Міністерство освіти Автономної Республіки Крим;
5) місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.
Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти. Міністерство освіти і науки України бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти; встановлює державні стандарти знань з кожного предмета; визначає мінімальні норми матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти; здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне інспектування; забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції; проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати; формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою; розробляє умови прийому до закладів освіти; забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури; розробляє проекти положень про заклади освіти, що затверджуються Кабінетом Міністрів України; здійснює керівництво державними закладами освіти.
Акти Міністерства освіти і науки України, прийняті у межах його повноважень, є обов’язковими для міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти незалежно від форм власності.
Міністерство освіти і науки України забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи в навчальних закладах освіти всіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу і в позанавчальний час.
Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міністерством освіти і науки України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.
Акти міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, прийняті у межах їх компетенції, є обов’язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, закладів освіти відповідного профілю незалежно від форм власності.
При Міністерстві освіти і науки України функціонує Вища атестаційна комісія, яка організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів.
Наступною ланкою по вертикалі в управлінні освітою є управління освіти і науки обласної державної адміністрації. Воно здійснює керівництво, контролює роботу відділів освіти районних (міських) держадміністрацій. Також аналізує стан освіти в області, розробляє регіональні програми її розвитку, організовує їх виконання.
Очолює управління освіти і науки обласної державної адміністрації начальник, якого призначає на посаду і звільняє з посади голова обласної держадміністрації за погодженням з Міністерством освіти і науки.
Відділ освіти районної ( міської) державної адміністрації здійснює керівництво навчальними закладами, визначає потребу в їх кількості; контролює виконання вимог щодо залучення всіх дітей шкільного віку до навчання у загальноосвітніх навчальних закладах; організовує навчання обдарованих дітей; організовує роботу щодо підвищення кваліфікації педагогічних працівників, проводить їх атестацію тощо.

4. Система освіти, її структура
Система освіти – це сукупність навчально-виховних та культурно-освітніх закладів, які відповідно до Конституції та інших законів України здійснюють освіту і виховання її громадян. Структура і доцільність створеної в державі системи освіти характеризують її міцність і перспективність розвитку.
У Конституції України (стаття 53) зазначено, що “держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання”.
Завдання системи освіти, її структура визначаються Законом України “Про освіту”, Законом України “Про загальну середню освіту”, Законом України “Про вищу освіту”, іншими правовими актами. Зокрема в Законі “Про освіту” зазначено: “Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти”.
Структура освіти включає:
1) дошкільну освіту;
2) загальну середню освіту
3) позашкільну освіту;
4) професійно-технічну освіту;
5) вищу освіту;
6) післядипломну освіту;
7) аспірантуру;
8) докторантуру;
9) самоосвіту.
Система освіти передбачає здобуття громадянами України певних освітніх та освітньо- кваліфікаційних рівнів. В Україні встановлюються такі освітні рівні:
1) початкова загальна освіта;
2) базова загальна середня освіта;
3) повна загальна середня освіта;
4) професійно-технічна освіта;
5) базова вища освіта;
6) повна вища освіта.
В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні:
1) кваліфікований робітник;
2) молодший спеціаліст;
3) бакалавр;
4) спеціаліст, магістр.
Положення про освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Науковими ступенями в Україні є:
а) кандидат наук (присуджується особам з вищою освітою, що склали кандидатський мінімум і захистили дисертацію);
б) доктор наук (присуджується особам, що захистили докторську дисертацію й мали до того науковий ступінь кандидата наук).
Наукові ступені кандидата і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами вищих закладів освіти, наукових установ та організацій у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Дисертація на здобуття наукового ступеня являє собою наукову працю у вигляді спеціально підготовленого рукопису, наукової доповіді, опублікованих монографії або підручника.
Вченими званнями є:
а) старший науковий співробітник;
б) доцент;
в) професор.
Вчені звання старший науковий співробітник, доцент, професор присвоюються на основі рішень вчених рад вищих закладів освіти, наукових установ та організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. Психологічна служба в системі освіти
Психологічна служба в структурі освіти є складовою частиною державної системи охорони фізичного і психічного здоров’я молодих громадян України і діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості.
Психологічна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, Декларацією прав людини, Конвенцією про права дитини. Законом України “Про освіту”, чинним законодавством України та Положенням про психологічну службу системи освіти України.
Основними видами діяльності психологічної служби є:
Діагностика – психологічне обстеження дітей і підлітків, їхніх груп і колективів, моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей та учнівської молоді, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток.
Корекція – здійснення психолого-медико-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку і поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи учнів.
Реабілітація – надання психологічно-педагогічної допомоги дітям, підліткам, молоді, які перебувають у кризовій ситуації (постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення, зазнали насильства тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності.
Профілактика – своєчасне попередження відхилень у психологічному розвитку та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктних ситуацій у навчально-виховному процесі тощо.
Прогностика – розробка, апробація і застосування моделей поведінки групи та особистості у різних умовах, проектування змісту і напрямків індивідуального розвитку дитини та складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку груп, міжгрупових взаємин та освітньої ситуації у регіоні.
Практичний психолог в школі повинен долучатися до вирішення численних конфліктів та розв’язання конфліктних ситуацій, відбору дітей для навчання у спеціалізованих класах, визначення ефективності тих чи інших педагогічних методів роботи з профілактики правопорушень та неуспішності, ефективної взаємодії з батьками й багато іншого. Великі проблеми існують стосовно діагностики відхилень у психічному розвиткові дітей та складання програм їх корекції, що теж повинно стати предметом діяльності професійного психолога.
Працівник психологічної служби повинен:
– керуватися етичним кодексом психолога;
– дотримуватися педагогічної етики, поважати гідність дитини, її від будь-яких форм фізичного або психічного насильства;
– будувати свою діяльність на основі доброзичливості, довіри у тісному співробітництві з усіма учасниками педагогічного процесу;
– пропагувати здоровий спосіб життя, підвищувати рівень психологічних знань працівників і батьків;
– зберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностики або корекції роботи, якщо це може завдати шкоди дитині чи її оточенню;
– постійно підвищувати свій професійний рівень, запобігати випадкам здійснення психодіагностичної, розвивально-корекційної, консультативно-методичної роботи особами, які не мають відповідної фахової підготовки або права на таку діяльність;
– знати програмно-методичні матеріали і документи щодо обсягу, рівня знань, розвитку дітей, вимоги державних стандартів щодо забезпечення навчально-виховного процесу, основні напрямки і перспективи розвитку освіти, психолого-педагогічної науки.

ЛЕКЦІЯ 2. СИСТЕМА ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

План
1. Головні завдання дошкільних закладів. Закон України “Про дошкільну освіту”, “Положення про дошкільний навчальний заклад”.
2. Типи дошкільних закладів, їх комплектування та організація роботи.
3. Органи управління та фінансово-господарська діяльність дошкільного закладу.

1. Головні завдання дошкільних закладів. Закон України “Про дошкільну освіту”, “Положення про дошкільний навчальний заклад”.
З усіх ланок освіти чи не найважливішою є дошкільна, адже дошкільний вік − це базовий етап фізичного, психічного та соціального становлення особистості.
Дошкільний навчальний заклад – навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжити освіту.
Дошкільний виховний заклад є закладом освіти і суспільного виховання дітей віком від двох місяців до 6-ти років, який здійснює завдання щодо задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільного віку.
Дошкільний заклад у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України “Про освіту”, чинним законодавством, Конвенцією ООН про права дитини, Положенням про дошкільний навчальний заклад України та власним статутом.
Головними завданнями дошкільного закладу є:
1) реалізація державної політики в галузі освіти;
2) забезпечення фізичного і психічного здоров’я дітей;
3) розвиток творчих здібностей та інтересів дітей;
4) надання кваліфікаційної допомоги в корекції недоліків розвитку дитини;
5) формування умінь і навичок, необхідних для навчання в школі.
Періоди дошкільного віку:
− немовляти;
− молодший дошкільний;
− середній дошкільний;
− старший дошкільний.

Свої завдання дошкільний заклад реалізує у тісній взаємодії з сім’єю. Сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечити дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.
Режим роботи дошкільного навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, тривалість перебування в ньому дітей встановлюється його засновником (власником) відповідно до законодавства України за погодженням з відповідними органами управління освітою та відповідними органами управління охорони здоров’я.
За бажанням батьків, або осіб, які їх замінюють, у дошкільному навчальному закладі може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого цілодобового перебування дітей, а також чергової групи у вихідні, неробочі та святкові дні.
Працівники дошкільного закладу несуть відповідальність за життя, фізичне і психічне здоров’я кожної дитини відповідно до чинного законодавства.
Дошкільний навчальний заклад визнається юридичною особою з дня реєстрації його статуту.

2. Типи дошкільних закладів, їх комплектування та організація роботи

Відповідно до потреб громадян створюються такі дошкільні навчальні заклади:
а) ясла – для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечуються догляд за ними, а також їх розвиток і виховання;
б) ясла-садок – для дітей віком від двох місяців до трьох років, де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання та навчання;
в) ясла-садок компенсуючого типу (спеціальні і санаторні) – для дітей віком від двох до шести (семи) років, які потребують корекції фізичного здоров’я;
г) дитячий садок – для дітей віком від трьох до шести (семи) років, де забезпечуються їх догляд, розвиток, виховання та навчання.
Групи дошкільних закладів:
1. Загального розвитку. Їх функція – інтелектуальний розвиток особистості дитини. Вона може мати певну спеціалізацію (фізичну, художньо-естетичну музичну, вивчення іноземних мов тощо).
2. Компенсуючі, створюється для дітей, які потребують корекції психічного чи фізичного розвитку (з вадами слуху, мови, зору т. п.). Для хворобливих дітей створюються санаторні дошкільні заклади.
3. Комбіновані – це групи, до складу яких входять групи загального розвитку, компенсуючого, санаторного, прогулянкового тощо.
4. Можуть відкриватись групи, філії діючих дошкільних виховних закладів вдома, сімейні (приватні) дошкільні заклади.
5. Прогулянкові групи створюються для короткочасного догляду за дітьми.

Комплектування груп дошкільного навчального закладу.
1) Групи у дошкільному навчальному закладі комплектуються за віковими, сімейними, родинними ознаками.
2) Наповнюваність груп у дошкільних навчальних закладах становить:
– для дітей віком до одного року – до 10 осіб;
– для дітей віком від одного до трьох років – до 15 осіб;
– для дітей віком від трьох до шести (семи) років – до 20 осіб;
– різновікові – до 15 осіб;
– з короткотривалим і цілодобовим перебуванням дітей – до 10 осіб;
– в оздоровчий період – до 15 осіб.
Засновник (власник) може встановлювати меншу наповнюваність груп дітьми у дошкільному навчальному закладі.
У дошкільних навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість дітей у групах визначається засновником (власником) залежно від демографічної ситуації.
Будинок дитини – дошкільний навчальний заклад системи охорони здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років.
Прийом дітей до дошкільних закладів проводиться за бажанням батьків, або осіб, які їх замінюють.
Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право приводити та забирати дітей з дошкільного виховного закладу в будь-який зручний для них час, заздалегідь попередивши про це вихователів.
Зараховує до дошкільного закладу завідуючий після пред’явлення медичних довідок про стан здоров’я дитини та відсутність контакту з інфекційними хворими.
Відрахування може здійснюватись:
1) на підставі медичного висновку, що виключає можливість перебування дитини в садочку;
2) якщо дитина не відвідує заклад без поважних причин більше місяця;
3) у разі не внесення плати за утримання дитини.
Базовий компонент дошкільної освіти − державний стандарт, що містить норми і положення, які визначають державні вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті.
Виконання умов Базового компонента дошкільної освіти є обов’язковим для усіх дошкільних навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, інших форм здобуття дошкільної освіти.
Базовий компонент дошкільної освіти розробляється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки спільно з Академією педагогічних наук України, затверджується в установленому порядку і переглядається не рідше одного разу на десять років. Зміна змісту і обсягу Базового компонента дошкільної освіти не допускається.
Програмно-методичне забезпечення реалізації Базового компонента дошкільної освіти здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки спільно з Академією педагогічних наук України.
Діяльність дошкільного навчального закладу регламентується планом роботи, який складається, як правило, на навчальний рік та оздоровчий період.

3. Органи управління та фінансово-господарська діяльність дошкільного закладу
Управління державним дошкільним закладом здійснюється його засновником та місцевими органами державної виконавчої влади, в межах повноважень, передбачених чинним законодавством.
Безпосереднє керівництво роботою дошкільного навчального закладу здійснює його завідуючий.
Завідуючий дошкільним закладом:
1) несе відповідальність за організацію діяльності закладу;
2) діє від імені закладу;
3) розпоряджається коштами, укладає договори;
4) приймає на роботу та звільняє з неї працівників закладу;
5) забезпечує виконання санітарно-гігієнічних, протипожежних вимог.
Органом самоврядування дошкільного закладу є загальні збори членів трудового колективу та батьків. В період між загальними зборами вищим колегіальним органом є рада дошкільного виховного закладу. Кількість засідань ради визначається за потребою.
Дошкільний заклад обладнується відповідно до нормативів, установлених для дошкільних виховних закладів. Приміщення для дошкільного виховного закладу має відповідати діючим нормативам і правилам пожежної безпеки.
Режим роботи дошкільного навчального закладу встановлюється місцевими органами державної виконавчої влади з урахуванням потреб батьків.
Вимоги до матеріально-технічної бази дошкільного навчального закладу визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами, а також Типовим переліком обов’язкового обладнання дошкільного навчального закладу, у тому числі корекційного, навчально-наочних посібників, іграшок, навчально-методичної, художньої та іншої літератури.
Фінансово-господарська діяльність державного дошкільного закладу здійснюється за рахунок бюджетних та залучених коштів.
Джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є кошти:
− засновника (власника);
− відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів);
− батьків;
− добровільні пожертвування і цільові внески фізичних і юридичних осіб;
− інші кошти, не заборонені законодавством України.
Дошкільний заклад може надавати платні послуги. Дошкільний виховний заклад веде документацію згідно із затвердженою номенклатурою, складає бухгалтерську і статистичну звітність.

ЛЕКЦІЯ 3. СИСТЕМА ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

План
1. Закон України “Про загальну середню освіту”. Завдання загальної середньої освіти.
2. Утворення та типи загальних середніх закладів освіти. Документація школи.
3. Організація навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх закладах.

1. Закон України “Про загальну середню освіту”. Завдання загальної середньої освіти

Середній загальноосвітній навчально-виховний заклад покликаний задовольняти потреби громадян, суспільства і держави у загальній середній освіті. Закон України “Про загальну середню освіту” визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти. (в архіві)