ПРОВІДНІ МОТИВИ ЛІРИКИ І. ФРАНКА
Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
І. Я. Франко
Іван Якович Франко — письменник, громадський діяч, учений, філо
соф, літературознавець, критик і теоретик літератури. Але з особливим
захопленням ми говоримо про його літературний доробок. Не можна зали
шатися байдужим, читаючи його вірші зі збірок «З вершин і низин», «Мій
Ізмарагд», «Із днів журби», «Зів’яле листя».
Збірка «З вершин і низин» увібрала в себе найкращі вірші, присвя
чені боротьбі за краще майбутнє трудового народу. Вона була видана
у 1887 році. І назва збірки не випадкова. «З низин», тобто з народних мас,
із найбідніших глибин звучить його голос. А «З вершин» — «це голос
духа», який закликає не сидіти, а шляхом боротьби дійти до світлих вер
шин, поваливши гнобительський лад — скалу:
«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить»,—
чують каменяріреволюціонери сильний поклик.
Як Антей, так і ліричний герой поезії Франка черпає сили від землі,
рідного народу:
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Автор відчуває наближення соціальних змін і передає це в алегоричній
формі у другій «Веснянці»:
Гримить! Тайна дрож пронимає народи,—
Мабуть, благодатная хвиля надходить…
Мільйони чекають щасливої зміни…
Найвизначнішим віршем збірки є «Гімн». У ньому вже відверто поет
заявляє про прихід нового життя, повалення царизму, причому викорис
товує дієслова минулого часу, щоб показати перемогу над злом як факт:
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
Риторичні запитання стверджують неминучість світлого прийдеш
нього. Ці ж мотиви звучать ще у ранній творчості Каменяра. Перебуваю
чи у тюрмі, він не падає духом, а ще й підтримує своїх товаришів:
Треба твердо нам в бою стояти,
Не лякатись, що впав перший ряд,
Хоч по трупах наперед ступати,
Ні на крок не вертатися взад.
Неабияке місце у творчості Франка займає рідна батьківщина. Тільки
палкий патріот міг так написати:
Ні, хто не любить всіх братів,
Як сонце боже, всіх зарівно,
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
229
Хіба не співзвучні рядки Володимира Сосюри з вірша «Любіть Ук
раїну»?
Збірка «Мій Ізмарагд» створена на переспівах із біблійних легенд, але
автор подає нам свою мораль, мораль народу, тому й додає займенник
«мій». Провідні мотиви обох збірок — громадянські.
Узяти хоча б вірш «Наймит», де показано тяжке, безпросвітне життя
наймита — народу. Але не вічно народові так жити. Його свідомість уже про
кидається. А завершує вірш палкий заклик до боротьби і віра в перемогу.
Чудовим віршем цієї збірки є «Сідоглавому». У ньому показано різко
протилежні погляди лжепатріотів і справжнього сина свого народу на слу
жіння батьківщині:
Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови,—
Я ж не люблю її
З надмірної любови.
І ніби продовжує цю тему вірш «Декадент». У ньому автор розкри
ває свою позицію народного борця. Кожна строфа є запереченням до зви
нувачення Франка в декадентсві:
Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга —
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.
Головною думкою вірша є слова:
Який я декадент? Я син народа.
Дійсно, Франко був прологом, провідником передових ідей, а епілог —
це кінець існуючому експлуататорському ладу.
Якою теплотою, щирістю віє від інтимної лірики Франка, яка пред
ставлена збіркою «Зів’яле листя»! Сам поет назвав її ліричною драмою.
М. М. Коцюбинський так оцінив цю збірку: «Се такі легкі, ніжні вірші, з та
кою широкою гамою чувства і розумінням душі людської, що, читаючи їх,
не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетовілірикові,
співцеві кохання і настроїв». Ця збірка ще раз доводить, що людині ніщо
не чуже. Франко — титан революційної думки і в той же час тонкий лірик,
тому й близький він нам як звичайна людина, яка вміє так вірно, красиво
кохати, і як борець за нову батьківщину. До глибини душі проймають ряд
ки, де автор оспівує свою кохану, з якою не судилося поєднати свою долю:
Твої очі, мов криниця
Чиста на перловім дні,
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
А надія, мов зірниця,
З них проблискує мені.
Ліричний герой наділений лицарськими рисами, як годиться
справжньому чоловікові, він готовий взяти на себе всі удари долі, при
значені коханій:
Як в дорозі здиблю горе,
Що тобі несе удар,
Сам його на себе справлю
І прийму його тягар.
Франко відмінно знає українські пісні, тому багато його віршів із
збірки перегукуються з народною піснею.
Дівчину він порівнює з червоною калиною, горіховим зерням. Фігу
рують часто і образисимволи: зелений явір, червона рожа, дубочок ку
черявий. Вірші часто починається з вигука «ой»:
Ой, жалю, мій жалю,
Гіркий непомалу!
Упустив я голубочку
Та вже не спіймаю.
Ліричний герой — мужня людина, він не дорікає коханій за нерозді
лене кохання, а шукає забуття. Тамує свій сердечний біль у зустрічі
з природою:
Неси ж мене, коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.
Вірші збірки «Зів’яле листя» настільки мелодійні, що хочеться на
звати їх піснями. Та й багато віршів покладено на музику: «Безмежнеє
поле», «Ой ти дівчино, з горіха зерня», «Розвійтеся з вітром…», «Черво
на калино…» і багато інших.
І. Я. Франка по праву можна поставити в один ряд із такими славет
ними іменами як Данте, Петрарка, Пушкін, Єсенін, які так ніжно оспіва
ли своїх коханих Лауру, Беатріче, Анну Керн. Звичайно, у збірці дуже
багато присвячено віршів Ользі Рошкевич — першому, але нещасливому
коханню.
Власне, за цю відвертість, з якою автор показав драму в особистому
житті (хоч вважається, що не можна ототожнювати дівчину у поезії Фран
ка з Ольгою), його і охрестили декадентом його недруги, щоб ще більше
додати душевного болю. Але недарма Франко має ім’я Каменяра. Пере
важна більшість його поезій — це громадянська, політична лірика, і деві
зом його завжди було:
Лиш боротись значить жить…
Vivare memento!
|