| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Твори інших літераторів на різноманітні теми (УКР ЛІТЕР) | [ Добавить материал ] |
ФІЛОСОФІЧНІСТЬ У ТВОРАХ ВАСИЛЯ СТУСА
| 30.05.2009, 12:09 | |
| ФІЛОСОФІЧНІСТЬ У ТВОРАХ ВАСИЛЯ СТУСА Василь Стус — поет лірикофілософського складу. Філософічність його поезії виявляється не на рівні теоретизування, а є властивістю світо відчування, світобачення. «Один з найкращих друзів — Сковорода»,— так напівжартома написав він у 1969 році. Якщо на початку у віршах часто зустрічається ім’я філософа — поет намагається відтворити якісь біог рафічні моменти («Вмовкали голоси до безгоміння», «Блакитний світ — як блекота»), то пізніше сковородинівське «пізнай самого себе і через себе — світ» глибоко й органічно увійде в Стусову поезію, визначивши певною мірою сенс його «самособоюнаповнення». Дедалі частішими ста ють роздуми над власною долею, над своїм покликанням бути «співцем Всесвіту», над долею свого покоління: Ми не перші і не останні Під розгойданим небом стали… Ми добою до бурі поставлені Лицями славними. («Ми не перші і не останні…») Уже в ранній поезії беруть початок характерні для Стуса мотиви смерті і глибокої самотності, тривога за долю народу як провісник «смерт них конань» свого віку. Духом тривоги, подекуди ще не усвідомленої, пройнято всі вірші: Кому повім свої тривоги ранні? І крик і оклик. Окрик і луна. («Надворі сніг. Зима. Побіля тину…») Тривожний стан поетової душі проектується й на природу: «схід роз тривожено тремтить», промінь «виграє тривогу», вітер «тривожить віти чорних сосон». Спочатку ця тривога «яснолика» — як передчуття радості, як зазирання в «невідомінь», і тому «так тривожно й хороше на цій землі». Це «тривожний крові шал і перші поривання» людини, що тількино всту пає в життя. Перед цими незнаними дорогами поета проймає «якась три вога невідома», невиразне передчуття чогось лихого. Те, що пізніше вил лється у гіркий підсумок: Сховатися од долі не судилось: Ударив грім — і зразу шкереберть Пішло життя… («Сховатися од долі не судилось…») Та поет не зосереджується тільки на власному стані, він хоче «возве личити тривогу в краї». Свідомо Стус накликає собі труднощі: «Хай сур мач зіграє знов тривогу». Від початкового усвідомлення, що «нема не плинного в житті, неплинна тільки смерть», він приходить до подолання природного страху смерті: І зважитись боротися, щоб жити, І зважитись померти, аби жить… («Не можу я без посмішки Івана…») Поезія Василя Стуса — це відкриття, точніше — постійне відкриван ня. Настрої і почуття поет відображає у процесі їх формування. Він «про пускає» світ крізь себе, «помножуючи» себе і тим самим помножуючи світ. «Шлях у себе», на думку Стуса, веде до пізнання світу. І хоч «між світом і душею виріс мур», Василь Стус докладає зусиль, щоб зруйнувати той мур, знайти втрачену гармонію. | |
| Просмотров: 633 | Загрузок: 0 | | |