| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Винниченко Володимир | [ Добавить материал ] |
ОСОБЛИВОСТІ РАННЬОЇ ПРОЗИ, В. ВИННИЧЕНКА
| 30.05.2009, 00:27 | |
| ОСОБЛИВОСТІ РАННЬОЇ ПРОЗИ В. ВИННИЧЕНКА Володимир Винниченко — один із найталановитіших українських про заїків і драматургів. Але його людська і творча доля складалася дуже важко. Свого часу за відверті виступи був оголошений ворогом соціалізму, націоналістом, агентом імперіалістичних держав, інтервентом. І як на слідок — сидів у тюрмах, жив нелегально, емігрував і знову, ризикуючи, переходив кордон. «Метри» ж критичного цеху, побачивши в доробку пись менника образи хворобливобезвольні, хисткі у переконаннях і навіть амо ральні у поведінці, називали його проповідником індивідуалізму й суціль ної аморальності. Його ім’я було поховане під тоннами критичних статей, його творчість старанно обминалася укладачами підручників та енцикло педій. Але він знову повертається до нас із понад півстолітнього забуття. Дебютувавши 1902 року оповіданням «Сила і краса», Винниченко вразив силою слова, життєвістю не тільки простого читача, а й таких літе ратурних авторитетів, як Леся Українка та Іван Франко. Уже рання творчість Винниченка вражала багатогранністю темати ки, художньою глибиною і психологічною майстерністю відображення соціальних типів і суспільних процесів. Продовжуючи класичну тему соціального розшарування на селі, пись менник доповнює і поглиблює її новими гранями, подавши через індиві дуалізовані образи збірний образ селянства, перед яким лежить «широ кий шлях у повний пролетаріат». За допомогою психологічно переконливих сцен і образів, точних ха рактеристик і деталей письменник змальовує процес крайнього зубожіння українського села, зародження революційних настроїв, політичної свідо мості і нових суспільних виявів — агітаційного та революційного руху. Зпоміж творів такого тематичного циклу особливо помітними є опові дання «Салдатики!!», «Хто ворог?». Змінилося село, зауважує автор в оповіданні «Салдатики!!». «До вчо рашнього дня жило собі,.. як і перше: голодали, боліли, умирали». І рап том — заговорило поновому: «…Той має право на землю, хто робить на ній! Ми робимо — наша й земля». В особі селянина Явтуха, що проголо шує ці карбовані слова на сході, село заявляє про себе, як про нову по літичну силу. Незважаючи на трагічний фінал (Явтуха вбили послані на придушен ня бунту «салдати»), оповідання має певний оптимістичний заряд. Цей контраст є однією з особливостей творчої манери Винниченка. Оповідання «Суд» присвячено тій самій темі, проте характеристика селянства дається опосередковано: автор ніби усувається від коментуван ня подій, передаючи свої «повноваження» земському начальникові Ми хайлу Денисовичу Самоцвіту. «В морду! От і все роз’яснєніє… Рраз, два… Третій раз у вухо — і марш… І весь суд…» Саме такий самосуд над селя нином, що виявив «непослушаніє», працюючи за мізерну плату в госпо дарстві Самоцвіта, і зображено в оповіданні. У комічному плані виписаний і центральний епізод оповідання, а точ ніше — в трагікомічному, підсиленому сатиричними нотками. Ідеться про те, що прикажчик, «ошибшись», замість Ніканора на «суд» покликав Никихвора, і Михайло Денисович «чоловікові безневинно морду розбив», «кров пустив». До добродушного сміху тут далеко, адже автор висміює панську сваволю і жорстокість, хижацьке єство «заступників» народу. Роздумуючи над проблемою інтелігенції і народу, В. Винниченко з гіркотою зауважує, що до взаєморозуміння ще далеко. Свідченням того є хоча б трагічний фінал оповідання «Студент». У ньому малюється не порозуміння між озвірілою і легковірною селянською юрбою й агі таторомстудентом під час пожежі, в якій підозрюють «студентів». Цей конфлікт закінчується трагічно: самогубством студента, що своєю смер тю хоче довести свою правоту… Проаналізовані твори не вичерпують усього багатства, що залишив нам письменник, проте яскраво засвідчують, що все, принесене в укра їнську літературу В. Винниченком, піднесло її на якісно новий рівень, збагативши темами, проблемами і характерами. | |
| Просмотров: 491 | Загрузок: 0 | | |