Остап Вишня — видатний український письменниксатирик і гуморист.
Павло Михайлович Губенко (справжнє ім’я письменника) народився 13
листопада 1889 р. на хуторі Чечва Охтирського району Сумської області
в багатодітній родині управителя панського маєтку. 1907 року закінчив
Київську військовофельдшерську школу. З 1917 року навчався в Київсь
кому університеті, який через події революції 1917 р. та громадянської війни
так і не закінчив.
Друкуватися почав у Кам’янціПодільському, який у 1919–1920 рр.
був тимчасовою столицею Української Народної Республіки. З перших
публікацій (більшість яких не збереглася) відомі фейлетони «Демокра
тичні реформи Денікіна» в газеті «Трудова громада» за підписом
«П. Грунський» та «Казка (про красногвардєйця)» у сатиричному жур
налі «Реп’яхи», підписана «П. Михайлович». У цьому фейлетоні розпо
відається про те, як не придатний ні до якого діла бовдур, пристає до по
громників і бандитів, а коли набирається там «досвіду», то сам Ленін
благословляє його до лав червоногвардійців.
Після поразки УНР Остап Вишня був заарештований ЧК і спрова
джений до Харкова на слідство. Із в’язниці його визволив у квітні 1921 р.
В. ЕлланБлакитний і запропонував роботу перекладача в газеті «Вісті
ВУЦВК». З того ж року письменник почав друкуватися в «Селянській
правді» під псевдонімом Остап Вишня. У 1920 — 1930х рр. видав збірки
«Діли небесні» (1923), «Вишневі усмішки (сільські)» (1923), «Кому ве
селе, а кому й сумне» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Ук
раїнізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Вишневі
усмішки літературні» (1927), «Вишневі усмішки театральні» (1927),
«Вишневі усмішки закордонні» (1930) та інші.
26 грудня 1933 р. Остап Вишня за звинуваченнями в політичному теро
ризмі був заарештований і засуджений до розстрілу. Вирок було замінено де
сятирічним ув’язненням у таборах. Всі твори Остапа Вишні підлягали вилу
ченню з книготорговельної мережі та бібліотек загального користування.
Після несподіваного звільнення 3 грудня 1943 року Остап Вишня був
змушений писати памфлети, спрямовані проти збройної боротьби УПА
на Західній Україні («Українськонімецька націоналістична самостійна
дірка», «Самостійний смітник» тощо). Письменника навіть змусили запе
речити факт власного ув’язнення у творі «Великомученик Остап Вишня».
У повоєнний період виходили книжки «Веснакрасна» (1949), «Виш
неві усмішки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1950), «Отак і пишу» (1954),
«Великі ростіть!» (1955). Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 у Киеві,
похований на Байковому кладовищі. Вже після смерті письменника було
упорядковано та видано цикл «Мисливські усмішки» (1958) та щоден
никові записи «Думи мої, думи мої…».

Не всі твори Остапа Вишні є однаковими за своїм художнім рівнем.

Йому доводилося віддавати данину часові і використовувати свій талант
на розв’язання численних, часом химерних, вигаданих «проблем», як того
вимагали партія та радянське керівництво. Проте, незважаючи на певні не
доліки, Остап Вишня залишився в літературі своїми найкращими твора
ми, які завжди викликали щирий, безпосередній сміх. Гумор Остапа Вишні
дуже близький до народного анекдоту. У творах часто присутній мудрий
оповідач, завжди іронічноусміхнений, який вживає «соковиту» народну
лексику, вдається до лаконічних народних жартів і фразеологізмів, неспо
діваного поєднання «високого» та «низького» стилів. Дотепні й художньо
неповторні діалоги стають одним із основних засобів характеристики
й оцінки персонажів. Чималу роль відіграють також пейзаж і художня де
таль, створюючи неповторну атмосферу «вишневих» усмішок.