| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Довженко Олександр | [ Добавить материал ] |
МОРАЛЬНА КРАСА І ДУХОВНА ВЕЛИЧ ЛЮДИНИ У КІНОПОВІСТІ О. ДОВЖЕНКА «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»
| 30.05.2009, 10:54 | |
| МОРАЛЬНА КРАСА І ДУХОВНА ВЕЛИЧ ЛЮДИНИ У КІНОПОВІСТІ О. ДОВЖЕНКА «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА» Мабуть, природа вклала в Олександра Довженка ще змалку стільки оптимізму, що він бачив у світі тільки неповторну красу, а все потворне, зле відкидав від себе. Дитинство його проходило серед «неладу, плачу, темряви і жалю», тяжкої праці рідних, постійних нестатків. Але хлопець умів знаходити прості життєві радощі, радіти їм і самому життю. Великими ласощами Сашкові здавалися «мед з тютюнових квітів і з квітів гарбузових», він смакував зеленими калачиками, вишневим клеєм та іншими нехитрими дарами природи, а найбільше любив моркву. Вчитаймось уважно в рядки кіноповісті. Письменник не прикрашає життя, не «лакує» його під впливом дорогих для нього дитячих спогадів. Ось батько. Довженко пише про нього: «Багато бачив я гарних лю дей, ну такого, як батько, не бачив. ...Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий». Разом із тим пив горілку і бив матір, мав негарний одяг. Письменник розумів, що це не від гарного життя, і батько, напевне, сам розумів ганебність такого стану, адже в очах його «завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьмен ності і несвободи». «І все одно був красивий,— стільки крилося в ньому багатства. Косив він чи сіяв, гукав на матір чи діда, чи посміхався до дітей, чи бив коня, чи самого нещадно били поліцаї,— однаково. Коли стояв він на майданах безпритульний у фашистській неволі, і люди вже за старця його приймали, подаючи йому копійки, він і тоді був прекрасний». Мати Довженка — невсипуща трудівниця, над усе любила «саджати щонебудь у землю, щоб проізростало». Любила співати, була ніжною і турботливою матір’ю. Але теж не безгрішною змальовує її письменник: вона ворогувала з дідом і бабою, вважала себе ворожкою, спалила дідів Псалтир. Та не це головне було в неї, якщо згадати, скільки роботи було на її плечах (родина була великою), скільки горя їй довелося пережити. За словами Сашка, у них «уже вмерло п’ять хлопчиків і дві дівчинки». Дід Семен, який «більш за все на світі любив сонце», «гарну бесіду і добре слово», був добрим духом «лугу і риби». Він умів так добре розпо відати про «казкові нетрі старовини», що діти забували про все, вслухаю чись у дідові слова. Але цей же дід Семен був войовничим та запальним, особливо у бійках за сіно. Та хіба можна не замилуватися його могутньою столітньою постаттю, читаючи, як він найкраще за всіх збирав у лісі гри би і ягоди, «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, із старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо». Теплим словом згадує О. Довженко не лише своїх рідних, а й одно сельців. Причому робить він це з об’єктивних позицій, вважаючи, що у кожної, навіть скромної за здібностями й непомітної людини є свій та лант. Наприклад, Самійлукосареві нічого більше так не вдавалося доб ре, як косити сіно: «Орудував він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою,— легко і вправно. Коли б його пустити з косою просто, він об косив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і каша». В усьому ж іншому він був зовсім «нездатний», але користувався пова гою селян за свій косарський талант і невтомну працю. Читаючи Довженкові рядки про людей, про чарівну Десну та інші прина ди природи, не перестаєш дивуватися, скільки любові вкладено в них пись менником, скільки доброти, прихованого гумору! Думаю, це тому, що Олек сандр Петрович — вірний син свого народу і увібрав у себе кращі риси його національного характеру: пошану до людей, працьовитість, потяг до кра си, природжений гумор, оптимістичне світовідчуття, терплячість. Не закриває письменник очі й на вади: «Дивно й жалісно часом дума ти, що нема у нас сили і ясності духу пройнятися щоденним розумінням щастя життя, мінливого в постійній драмі і радості, і що так багато краси марно проходить мимо наших очей». Хіба ці слова не звернені прямо до нашого покоління? Якщо погля нути ширше, то кіноповість «Зачарована Десна» — не лише автобіогра фія великого митця, а й біографія нашого прекрасного трудового народу на чудовій зачарованій землі. І палкий заповіт прийдешнім поколінням — любити життя, творити добро. | |
| Просмотров: 840 | Загрузок: 0 | | |