| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Драч Іван | [ Добавить материал ] |
«Я ЗЕМЛІ НАЛЕЖУ. ВЕСЬ. ДО ДНА» (І. Драч)
| 30.05.2009, 12:15 | |
| «Я ЗЕМЛІ НАЛЕЖУ. ВЕСЬ. ДО ДНА» (І. Драч) Шістдесяті роки були дивною епохою. Суспільство визволялося від жорстких, а часом і жорстоких регламентів сталінських часів, належне місце посідала віра і довіра між людей, демократизувалися відносини між посадовцями і підлеглими… Коли ж зважити, що всі ці суспільнополітичні зрушення щасливо збігалися з небаченим до цього ривком наукової думки, яка вивела на орбіту в досі недоторканий космос Юрія Гагаріна, заглянула в ядро ще недавно не розщепленого атома, більше того — розшифрувала навіть ге нетичний код, то воістину шістдесяті роки — крутозламні. Саме такі періоди виписують людей рішучих, з особливо розвинутим відчуттям свіжого, новаторського складу. І саме такий Іван Драч. Кредо його як поета, як людини на той час можна записати чотирма такими рядками: Я ж приходжу: мені до рук Варто знати кожнісіньку ваду, Але я вже скоріш помру, Ніж з ракети в авто пересяду! Сказано: оригінальний поет не той, кого наслідують, а той кого не можна наслідувати. Іван Драч відповідає цій парадоксальній формулі. Справжня вартість поета визначається не тільки тим, що він тво рить сьогодні, а й живучістю його минулих набутків. Поема І. Драча «Ніж у сонці» сьогодні звучить, може, навіть актуальніше, ніж у 60х, коли вона творилася. «Сонце — це втілення людських прагнень до правди, до краси, до сміливості, до справедливості, до ніжності тощо. Як виникло Сонце? Сонце виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж люди на звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина». Сонце в контексті Драчевої поеми — то не тільки небесне світило, дже рело енергії і життя. То, скоріше, моральноетична категорія, символ чи стих начал, що є в кожній людині. У кожного, твердить Драч, мусить бути своє сонце, своя заповітна вершина, ідучи до якої ми очищаємося від ви падкового, від вічної «суєти суєт», стаємо вищими і красивішими… Та чи не найсучасніше звучить інше спрямування поеми. За останні де сятиліття, що минули від часу її публікації, людство стало на порозі страш ної катастрофи. І ті жахи, що в часи появи «Ножа в сонці» трактувалися як апокаліптичні гіперболи поета, стали реальністю. І страшною реальністю є «Чорнобильська мадонна» — крик одчаю, застереження людству… Певне, тривожнішого дзвону, ніж у цих поемах І. Драча, які заклика ють до пильності, не пролунало в жодній літературі. Поет писав: Я землі належу. Весь. До дна. А до сонця золота струна Тчеться вітром, тчеться від землі — Я пливу до сонця на крилі. Душу носять по світах вітри. Сонце мчить крилато догори. Я ж землі належу. До кісток. До майбутніх буйних пелюсток. І ці вісім рядків найкраще показують нам, читачам, відношення поета до своєї творчості, що йде від землі, як сила стародавніх героїв. | |
| Просмотров: 432 | Загрузок: 0 | | |