| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Загребельний Павло | [ Добавить материал ] |
ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Доповідь про письменника
| 30.05.2009, 11:33 | |
| ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Доповідь про письменника Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 р. у приднiпрянському селi Солошиному на Полтавщинi. 1941 р., закін чивши школу, майбутнiй письменник пiшов добровольцем на фронт: став курсантом 2го Київського артучилища, брав участь в оборонi Києва, був двiчi поранений. Пiсля другого поранення 1942 р. потрапив у полон i до лютого 1945 р. поневiрявся по нацистських концтаборах. Пiсля звiльнення працював у радянськiй воєннiй мiсiї в Захiднiй Нiмеч чинi. 1946 р. П. Загребельний вступив на філологічний факультет Днiпропетровського унiверситету, пiсля закiнчення якого з 1951 року працював на журналiстськiй роботi (обласнi газети, журнал «Вiтчизна»). Помiтною для українського лiтературного процесу став перiод, коли П. Загребельний у 1961—1963 роках був головним редактором газети «Лiтературна Україна», де вiн уславився пiдтримкою молодих поетiв шiстдесятникiв. У 1979—1986 рр. очолював Спiлку письменників України, був головою комiтету по Державних премiях iм. Т. Г. Шевчен ка, обирався депутатом Верховних Рад СРСР та України. У 90тi рр. ХХ ст. письменник вiдiйшов вiд активного громадськополiтичного життя, водночас, незважаючи на вiк, плiдно працюючи на сучаснiй літературній нивi. Письменницьку дiяльнiсть визнаний майстерроманiст П. Загребель ний розпочав із новел та повiстей, збiрки яких виходили у другiй половинi 1950х рр. Серед них привертає увагу повiсть «Дума про невмирущого» (1957). Спираючись на власний гiркий досвiд, письменник показав подвиг молодого солдата Андрiя Коваленка, який загинув у концтаборi, але не скорився нацистам. Пiзнiше почали виходити й романи: типовий виробничий «Спека» (1960) та цiкавий за композицiйним задумом «День для прийдешнього» (1964). УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА Помiтним явищем в українськiй лiтературi став iсторичнопсихологiч ний роман «Диво» (1968). Письменник зробив спробу розширити межi росiйської історичної мiфологiї i розвинути державницьку iдею, запропо нувавши авантюрногiпотетичне прочитання iсторiї. Це поєднувалося з глибоким розкриттям психологiї персонажiв, фiлософською аналiтич нiстю, оригiнальною композицiйною побудовою. Образ собору в романi подано як втілення народного духу. Наголос зроблено на безперервності народної традиції. У трактуванні автора, Софія — не тільки християнсь ка пам’ятка: вона увібрала в себе увесь комплекс культурних здобутків попередніх часів. Неоднозначним є образ князя Ярослава Мудрого. Вiн — антипод Сивоока, але й заручник свого становища — звiдси трагiчна роздвоєнiсть його душi. Роман «Диво» поклав початок цiлiй серiї творiв, присвячених українському середньовiччю: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києвi» (1973), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан» (1983). Зразком «монументального епiчного стилю» в українськiй прозi цьо го перiоду став роман П. Загребельного «Розгін», 1976 р. (Державна премiя СРСР 1980 р.), у якому змальовувалася радянська епоха доби науково технiчної революцiї. Завдяки iдейнiй єдностi героїчної бiографiї академiкакiбернетика Петра Карналя з iсторiєю радянського суспільства особисте i державне у творi ототожнювалося, а відсутність соцiального аналiзу замiнялася моральноетичною проблематикою. Близькими до т. зв. «химерної прози» були романи «Левине серце» (1978) та «Вигнання з раю» (1985). Гострому викриттю соцiальних i моральноетич них проблем були присвяченi роман «Пiвденний комфорт» (1984) та повiстi «Вван» (1988) i «Гола душа» (1992). Активна творча дiяльнiсть П. Загре бельного не припиняється i в наш час. Свiдченням цього стали його твори останнiх рокiв: «Тисячолiтнiй Миколай», «Юлiя», «Брухт». | |
| Просмотров: 520 | Загрузок: 0 | | |