| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Костенко Ліна | [ Добавить материал ] |
ВТІЛЕННЯ В ОБРАЗІ МАРУСІ ЧУРАЙ МОРАЛЬНОЇ КРАСИ І ТАЛАНТУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ОДНОЙМЕННОМУ РОМАНІ Л. КОСТЕНКО
| 30.05.2009, 11:56 | |
| ВТІЛЕННЯ В ОБРАЗІ МАРУСІ ЧУРАЙ МОРАЛЬНОЇ КРАСИ І ТАЛАНТУ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ОДНОЙМЕННОМУ РОМАНІ Л. КОСТЕНКО Українській літературі притаманне відображення всіх барв, усієї по вноти, всього різноманіття народного буття. Починаючи від народних дум, Г. С. Сковороди, Т. Шевченка, Лесі Українки, О. Кобилянської і за кінчуючи чи то Б. Олійником, чи то Олесем Гончаром, чи то кимось із інших сьогоднішніх літераторів, образи героїв у переважній більшості перенесені із життя. А тим паче, коли герой розповіді — жива людина, яка творила, жила, плакала і сміялася. Саме така головна героїня однойменного роману у віршах Ліни Кос тенко — Маруся Чурай. За оповіданнями, ця легендарна жінка була втіленням краси та ду ховної величі. Природа не позбавила її таланту віршування і великої любові до людей. Зрозуміло, що Ліна Костенко надала своїй героїні ще й тих рис, які притаманні були загалом жінкам та дівчатам України. Не випадково про Марусю кажуть: Ця дівчина не просто так, Маруся, Це голос наш. Це — пісня. Це — душа. У романі час від часу автор підкреслює красу, вроду Чураївни, якот: — На матір схожа, тільки трохи вища. Ті ж самі очі і така ж коса. — Ну, от скажіте, людоньки, навіщо Такій убивці і така краса? А трохи далі: — А це як хто. Я маю іншу гадку. Якась вона не схожа на убивць. Злочинниця,— а так би й зняв би шапку. На смерть іде,— а так би й поклонивсь. Давайте уважніше прислухаємося до цих слів. Чи не бачимо ми за ними український народ, його горді, нескорені риси? Бо, я гадаю, зма льовуючи Чураївну, Ліна Костенко малювала узагальнюючий образ ук раїнської дівчини. Не можна, звичайно, сказати, що увесь український народ, зокрема дівчата, так собі отруювали своїх наречених, чи то Гри ця, чи то ще кого. Але за цим інша вдача народу: гордість, небажання терпіти приниження. Жодна людина у світі не зможе заперечити той факт, що українцям притаманні такі дивні людські риси, як глибоке відчуття краси, поетичне бачення світу. За існуючою легендою, Марія Гордіївна Чурай, полтавчан ка, дійсно складала пісні. Про це йдеться і в романі. Ось як там сказано: Виходить полк. Іван під корогвами. І я край шляху осторонь стою. Моя душа здригнулася словами. Співають пісню, Боже мій, мою! Але ж нам відома нескінченна низка пісень, які створив український народ. Вони так і залишилися народними піснями, та за кожною з них своя Маруся Чурай. Читаючи і перечитуючи роман, переконуєшся, що за головною герої нею, як і за іншими героями, стоїть народ, люди, які творили історію Ук раїни, її культуру. Поетеса, якій не байдужа її культура, її рідне слово, не випадково звер нулася до образу Марусі Чурай як до носія рідної культури. Адже з вуст Чураївни на світ Божий з’явилися «Ой не ходи, Грицю», «Рости, рости, дівчинонько», «Засвіт встали козаченьки». І в цьому вбачається нероз ривний ланцюжок: Народ — Чураївна — Костенко. Так, саме Ліна Кос тенко. Адже ця поетеса від Бога, як і її героїня, творить українську літе ратуру — незнищенну, невмирущу, високу поезію. | |
| Просмотров: 623 | Загрузок: 0 | | |