Чураї являють кращі лицарські сили народу. Це сильні особистості,

творчі здібності яких можуть реалізуватися тільки за умов свободи. Тому
свобода — соціальна, національна, нарешті, внутрішня, показником якої
виступає почуття власної гідності,— є для них абсолютною цінністю.
За своєю природою вони непримиримі до пристосуванства, покори, при
нижень, зради. Ось як характеризує Маруся свого батька:
…Хто там здався, тільки той і вижив.
А батько ж наш, він здатися не міг.
Він гордий був, Гордієм він і звався.
Він лицар був, дарма що постоли.
Стояв на смерть. Ніколи не здавався.
Чурай цінує людей не за суспільне становище, а за особисті якості.
За таким принципом вибирає дружину, цього ж навчає доньку.
У Вишняків поняття честі нерозривне з посадами і багатством. Виш
няк без маєтку — ніщо, він не особистість, бо позбавлений власного «я»,
стійких моральних засад і переконань:
Хто за Богдана, хто за короля.
А він за тих, которії не проти.
Чурай не може зрадити, бо це означає вбити свою власну душу. Для
Вишняка ж зрада — справа трохи клопітна, але безболісна (пригадаймо,
як він поводиться під час облоги Полтави).
Самоутвердження Вишняків ґрунтується на власній вигоді зі збере
женням зовнішніх форм благопристойності. У такому ж дусі вихована
й Галя, людина вкрай обмежена — «гуска», як каже про неї Гриць, зате
пихата й самовпевнена, бо дочка «значного чоловіка». У родині Вишняків
духовні цінності підмінено матеріальними, тому ні батько, ні дочка не
замислюються над тим, що купують Гриця за гроші і завдають страждань
іншим:
Вже тато наш і на весілля втратились,
а Гриць умер… а Гриця вже нема…
За вишняківською системою цінностей навіть життя (не те що там
кохання!) можна перевести в графу матеріальних витрат. Для Марусі ж
ідеалом є любов, яка єднає «незглибимі душі».
За всіма ознаками Вишняки і Чураї протистоять один одному:
У всіх оцих скорботах і печалях,
у всіх оцих одвічних колотнечах —
і Чураївські голови на палях,
і Вишняківські голови на плечах.
«Маруся Чурай» — це джерело духовності, що простотаки приму
шує душу підійматися у вись, до Добра і Правди. Кажуть, що у далекому
Казахстані в застійні часи українці від руки переписували роман… Хто
перелічить усіх спраглих, що припали до нового джерела, Марусю, до твоєї

пісні; тих, кого підтримала у важку годину твоя сповнена гідності і високої
народної моралі душа, тих, кого захопила твоя незглибима любов, тих, хто
плакав над твоєю героїчною долею, стаючи чистішими і кращими?