ПІСНЯ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ХАРАКТЕРІВ ГЕРОЇВ
У П’ЄСІ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»
З давніх давен знали українців як людей співучих, бо на нашій земліне тільки кожне село чи місто мало свою пісню, ай кожна людина, уякої була добра і чиста душа. Казали, скільки зірок у небі, скільки крапель
У морі, стільки й пісень в Україні. Не було колись жінки чи дівчини, яка не вміла б вишити собі рушник чи со-рочку. І так само не було в Україні дівчини, яка б не співала. Мрії, прагнення, сподівання— все це знаходило
вияв упісні. Українська пісня надає колоритності літературним творам, самобутності. Майстерно використав народні пісні Іван Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка». Та пісні уцьому творі є не тільки окрасою чи розважальним додатком, а активним засобом характеротворення героїв. Пісні відіграють важливу роль у характеристиці героїв, підкреслюють їхні настрої, розкривають їх душу, вдачу та внутрішній світ. Пісня «Ой я дівчина полтавка» розповідає нам, що Наталка дівка проста, з добрим серцем, що за нею упадає багато хлопців, але до них вона байдужа, бо кохає тільки Петра, і тільки зним вона буде щаслива та весела. Портрет головної героїні доповнює пісня «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», з якої ми дізнаємося, що Наталка— небагата, але чесного роду, не цурається ніякої праці, що найбільшим багатством дівчиниє її добре ім’я: «Пошануйте сиротину і не вводьте в славу». Пісня «Ой мати, мати! Серце не вважає» допомагає побачити у Наталці такі риси, як наполегливість та рішучість у боротьбі за щастя. Наталка вважає, що «…лучше умерти, як з немилим жити, сохнуть зпечалі, щодень сльози лити». І все таки материні сльози та умовляння змусили Наталку погодитися на нерівний, нещасливий шлюб із возним. Коли дівчина відважилася пожертвувати своїм коханням, молодістю, щастям, з її уст ллється сумна, тужлива пісня «Чого вода каламутна», яка вражає глибиною і людських переживань, і горя, і туги. Наталчині пісні живуть і співаються і зараз, зігрівають наші душі своєю щирістю і теплотою, чарують своєю красою та мелодійністю. Своєрідний пісенний портрет має і Петро. Саме в піснях показані його
волелюбна душа та козацька вдача. А у пісні «Сонце низенько» Петро зізнається у своєму щирому і вірному коханні до Наталки. Пісня передає і настрій парубка, і його прагнення швидше побачитися з коханою дівчиною.
Пісні допомагають розкрити характер Миколи— дотепного, веселого, здатного і на гостре слово, і на жарт. Микола сповнений почуття національної гордості за славних прадідів козаків, які хоробро боронили рідну землю від ворогів. Про це Микола співає у пісні «Ворскло річка невеличка». А пісня «Гомін, гомін по діброві» є свідченням його незалежного безкорисливого характеру. Вдача Терпилихи розкривається упісні «Чи ятобі, дочко, не добра желаю». Вона посвоєму турбується за долю дочки, прагне бачити її щасливою та багатою. Життєві принципи та світогляд возного відбиті у пісні «Всякому городу нрав і права». Він виправдовує насильство і вважає природним, що:
Всякий, хто вище, то нижчого гне,—
Дужий безсилого давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться перед ним, як дуга.
А почувши пісню «От юних літ не знал я любові», мені стає жаль возного, що його серце не зігрівало велике, чисте людське кохання. У п’єсі співають усі. І ці пісні розкривають кращі риси українського народу: його щирість і волелюбність, відчайдушність і чуйність. Народна пісня, думаю, житиме вічно, бо в наш час вона:
…зорею засіяла,
Птицею злетіла.
Своїм співом солов’їним
Душу полонила.

ЛЮБОВ ВОЗНОГО— ПОЧУТТЯ ЩИРЕ ЧИ КОРИСЛИВЕ?
Найбільше почуття, що є всерці людини,— кохання. Коли воно зароджується, то і світ здається прекраснішим, і небо блакитнішим, і люди привітнішими. Воно може змінити людину, зробити її щасливою.Кохання приходить нежданно. Може, і возного Тетерваковського воно застало зненацька, коли він вперше побачив Наталку. Воз-ний сам зізнається: «Так знай же, що я тебе давно уже полюбив, як тільки ви перейшли жити у наше село». Він щиро любить дівчину, бо і в пісні, і в розмові з Наталкою кілька разів признається: «Люблю тебе до безконечності». Могли це бути і пусті слова, та наміри возного тоді не були б такі серйозні. Тетерваковський прямо говорить: «Я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу». Він наївно передає виборному свою розмову з Наталкою, просить, щоб Макогоненко став посередником між ним і дівчиною. Навіть обіцяє: «Єжелі виіграєш любов комні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанії, то не пожалію нічого для тебе». Це свідчить, що возний закохався посправжньому, щиро, бо наважився переступити звичаї свого кола, узяти за дружину бідну селянку. Возний, як і всі закохані, радіє зустрічам із Наталкою, хоче вилити їй свою любов, розповісти про своє велике почуття, і навіть не помічає наївності та комедійності залицянь. Замість простих, зрозумілих слів,возний удається до книжних конструкцій, до заплутаних виразів. Так, звертаючись до Наталки, замість того щоб сказати: хочу почути від тебе слово люблю, він говорить: «…желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію». А як він освідчується у коханні! Якій дівчині сподобається порівняння з ягницею: Безмірно, ах! Люблю тя, дівицьо, Как жадний волк младую ягницю. Смішною і нікчемною видається пісня возного «От юних літ не знал я любові», яка рясно пересипана канцеляризмами та церковнослов’янізмами. Душевне піднесення, високі почуття до Наталки він називає «возженієм в крові». Вид дівчини Утробу всю потряс; Кров взволновалась, Душа смішалась;
Настал мой час! Тетерваковський щиро радіє, заручившись із Наталкою. Він ділиться своєю радістю з Миколою, розповідаючи йому, що заручився «з найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею». А коли він зрозумів, що Наталки не втримати, то і тоді не вдається до насильства та грубощів, а виявляє гуманне ставлення до дівчини. Возний відмовляється від Наталки: «Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владєніє зтим, щоб зробив її благополучною». Думаю, це теж свідчить про щирість його почуттів, бо хоче, щоб Наталка була щасливою, бо не може дозволити їй кинутись у Ворсклу.

ДУШЕВНА КРАСА НАТАЛКИ
У П’ЄСІ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»
П’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка»— це надзвичайно красивий, багатий твір. Створюючи цю п’єсу, автор намагався показати дійсну картину побуту українських селян, їх взаємин. Котляревський із захопленням подає образ чесної, доброї людини і жорстоко засуджує негативні риси панівного класу: жадібність, хабарниц-тво, обмеженість. Микола, Петро, Наталка— герої, які приваблюють душевною красою,щирістю, добрим, пал-ким серцем. У зовсім іншому плані постають переднами виборний і возний— представники панівного класу. Але, знайомлячись із ними, не можна сказати, що це якісь схематичні образи.Одним із головних образів п’єси є Наталка— проста селянська дівчина. Але щось у ній є незвичайне, дуже красиве. Це багатство душі,скромність, працьовитість, повага до старших. Дуже приваблює те, що у Наталки немає жодної негативної риси. Вона— приклад для всіх українських дівчат. З перших рядків п’єси ми дізнаємося, що вона— «золото—не дівка!» Так її характеризує виборний Макогоненко. Від нього ми також дізнаємося про її минуле та сьогочасну бідність: «Си-рота та і щей бідна».З характеристики Наталки іншими дійовими особами ми дізнаємося, що вона струнка, кра-сива дівчина. Але, крім цього, Наталка роботяща,«до всякого діла дотепна». Виборний блискуче підмічає всі риси дівчини: «…Розумна, моторна.., яка трудяща, яка рукодільниця…»Наталка любить землю, пісні, створені на цій землі. Певне, Наталкане тільки талановита, вона й гаряча патріотка. Дівчина знає багато народних пісень, які не зрівняти з піснями ввозного Тетерваковського. Вона виливає через них свої почуття, веселі чи сумні. Наталка має добре, щире серце. Вона ніжно любить свою матір і готова слухатись навіть тоді, коли Терпилиха намагається примусити її вийти заміж за возного, багатого пана: «Мамо! Все для тебе стерплю…»«Об розумі і добрім серці Наталки нічого й говорити»,— промовляє виборний. Наталка справді розумна дівчина. Вона вміє красиво висловити свою думку, правильно оцінити події. Дівчина розуміє, що вона не рівня возному: «Ви пан, а я сирота…», «у пана така жінка буде гірше наймички… буде кріпачкою». У цих репліках ми бачимо гострий критичний розум героїні, її протест проти кріпаччини. Найпрекрасніша риса Наталки— вірність у коханні. Вона щиро кохає свого милого Петра, хоч уже не бачила його чотири роки. Дівчина з надією чекає його повернення із заробітків:
Де ж ти милий, чорнобривий,
Де ти, озовися.
Як я бідна тут горюю,
Прийди подивися.
Зболіле серце Наталки не може відцуратися від коханого, хоча їй натякають на його зраду, а, може, й смерть. Вона з надією чекає його. Наталка рішуча дівчина. Заради благополуччя матері вона здатна до самопожертви: готова покинути Петра та йти за возного.У своїй боротьбі за власне щастя героїня проявляє більше наполег
ливості, ніж Петро. Ми чуємо й від Миколи, побратима Петра, захоплення Наталкою: «От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, а і другого піддержує».Із великим почуттям особистої гідності Наталка оберігає своє чесне ім’я, говорячи возному: «Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене…» Вона ніколи не дозволить принизити себе. І скромністю вона наділена неабиякою: Дівка проста, некрасива, З щирим серцем, не спесива,—так характеризує сама себе дівчина, хоч інші справедливо вихваляють її. Найкращою характеристикою Наталки є її красива, багата, образна мова. Майже в кожній її репліці чуються влучні народні прислів’я: «Аніхто не віда, хто як обіда», «Знайся кінь з конем, а віл з волом» та інші, які добре розкривають соціальну суть людей. На фоні мовного багатства Наталки мова возного видається обмеженою, черствою, бо вона й виражає його сутність: кохає він Наталку «как волк младую ягницю».Інших слів він не знає, вся його мова пересипана канцеляризмами, русизмами, недоречним «теєто, як його». Наталка шанобливо ставиться до старших— Макогоненка, возного,хоч який він їй осоружний. Ця риса притаманна більшості українських простих людей, а Наталка— дочка свого народу. Уже готують Наталчине весілля з возним. Скільки душевного болю зазнає Наталка! Та несподівано з’являється Петро, і Наталка заявляє, що не піде заміж за возного. Нечувано! Наталка йде проти вікових звичаїв, за якими засватана дівка не має права відмовитись від шлюбу. Возний погрожує штрафом, карою. Але Наталка готова краще утопитися, ніж бути за возним, бо її справжній наречений повернувся. А якщо не так, то вона готова навіть відректись від Петра, щоб ні за ким не бути, особливо за возним. Цим вона вражає душі людей, навіть поступається своїми правами. Отака Наталка! Фінал щасливий. Возний відмовляється від Наталки— вона стане під вінець з Петром. До чудових рис Наталки треба придивлятися й сучасним дівчатам. Я думаю, що образ Наталки, простої української дівчини,— це приклад усім нашим дівчатам.