| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Коцюбинський Михайло | [ Добавить материал ] |
ЄДНІСТЬ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ (За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»)
| 29.05.2009, 23:07 | |
| ЄДНІСТЬ ПРИРОДИ І ЛЮДИНИ (За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків») Тема стосунків людини і природи — одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще бага то талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгорта ються дії, а живий учасник подій. Ми добре пам’ятаємо чудові психоло гізовані пейзажі в «Intermezzo», філософські образи «Fata morgana». У повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етно су, його філософію, центральним місцем якої була природа. Не позбавлений романтизації в зображенні світу людей і природи, твір відтворює і реальний перебіг суворого життя в горах, змагання з приро дою за виживання: «Так ішло життя худоб’яче й людське, що злилось докупи, як два дже рельця у горах в один потік». У поле зору автора потрапили руйнування ґаздівств, голод, наймитування, ворогування родів (гуцульська вендета Гутенюків і Палійчуків). Як і в дійсності, життя людей і природи показа не за принципом світлотіні. З одного боку зображено неповторну красу Карпат, первісну поезію обрядів (святвечір, ворожіння на Юрія, похо вальний обряд), звичаїв (колорити картини літування на полонині). З іншого — бідність, дитячі смерті, кривава помста, влада атавізмів дав нини, постійна боротьба за виживання. Та поетична самобутність твору не лише в екзотичних пейзажах дивовижного краю, а в тому, як життя природи стало часткою життя людини, невід’ємною рисою її світосприй мання. Здається, що смерека й людина тут виростають з одного кореня, бо відчувають однаково і кам’янисту гірську землю, і подихи вітрів, і жив лючу силу води. Може, тому і оживає природа в людській уяві дивними образами. І тоді з’являються різні видіння, творяться легенди і казки. Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальо вана через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим — людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчив ся грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчив ся вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. Поновому оживає вона в повір’ях і обря дах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на поло нині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготов лення сиру, який «родиться» в зеленій купелі сироватки. Раз по раз на трапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі. Ось Черемош: він то «сердито поблискував сивиною та світив попід скелі не добрим зеленим вогнем», то «простягався в долині, як срібна нитка», то, «як ситий віл», лежав у тих місцях, «там, де йому твердо лежати, він ска че скажено з каменя на камінь». Таку багатобарвність зустрічаємо у зма люванні всієї величної природи карпатського краю. Недарма в ці описи часто вплітається мелодія коломийки. Поезія буття природи і людини, поміж якими ходять духи й приви ди, веде нас у світ, схожий на казку, повний чудес, таємничий, цікавий і подитячому страшнуватий. Але ця романтична казка — висока правда про гармонію людини і природи, про вічність життя. | |
| Просмотров: 2624 | Загрузок: 0 | | |