| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Куліш Микола | [ Добавить материал ] |
ЗНАЧЕННЯ П’ЄСИ М. КУЛІША «МИНА МАЗАЙЛО» ВЧОРА І СЬОГОДНІ
| 30.05.2009, 10:44 | |
| ЗНАЧЕННЯ П’ЄСИ М. КУЛІША «МИНА МАЗАЙЛО» ВЧОРА І СЬОГОДНІ У декого з нас нерідко виникає думка: от би змінити своє ім’я на кра ще, вдягтися наймодніше чи поміняти зачіску на найсучаснішу і — гото во! Одразу з’явиться багато друзів, прийдуть авторитет і повага, успіхи в роботі чи навчанні. Але так не буває. Мені здається, що причини вдалої чи невдалої життєвої дороги криються не у зовнішних факторах, а у внутрішніх, у душі людини. Як кажуть, зустрічають по одежі, а про воджають по розуму. І часто буває так, що до людини не дуже вродливої чи з чудернацьким прізвищем, але порядної, доброї, більше, ніж до інших, тягнуться люди. Головний герой п’єси М. Куліша Мина Мазайло теж думав, що при чина його життєвих невдач криється в українському, немодному прізвищі: «Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За ре петитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!» Але ж і школу, і міське училище він закінчив, і посаду, очевидно, дістав непогану — службовця в апараті тресту «Донвугілля», і одружився, і квар тиру має, та ще, мабуть, і домробітницю. У його дітей, незважаючи на прізвище, багато друзів. Отже, справа не в прізвищі, а в тій ідеї, яка оволоділа людиною. Вузький і обмежений у своєму міщанському світогляді, Мина до кладає стільки зусиль, стільки переживає, щоб змінити прізвище. Після цього, як йому здається, він автоматично одержить підвищення, буде ко ристуватися більшим авторитетом, у нього з’явиться багато впливових друзів. Мазайло йде навіть на сімейну сварку, адже син Мокій категорич но не погоджується на зміну прізвища. Ідею українізації Мина Мазайло сприймає вороже: «Серцем перед чуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, друго сортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». На питання тьоті Моті, хто такі українці, він говорить: «Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська тра гедія». При цьому зовсім забуває, що він сам з дідапрадіда українець, і предки у нього — мужні та славні люди. Коли у маренні до Мазайла з’яв ляються його діди Запорожець, Чумак, Селянин, то він лякається своєї зради і кричить: «Ойо! Залишаю! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене…» Цікава тут відбувається гра слів. Мина го ворить про граматичний корінь свого прізвища, а читач відчуває глибинну думку — ідеться про корінь роду, родове дерево. Отже, деякі сучасники драматурга М. Куліша, побачивши себе в Мині Мазайлі чи Лині та Рині, мабуть, замислилися, якими смішними, вбоги ми та жалюгідними вони виглядають. Комедія М. Куліша була настільки популярною, що її фразами заговори ли в народі, в усіх містах і містечках. А сам Мина Мазайло переступив сто рінки твору і пішов у самостійне життя, навіть виступав у харківській пресі зі скаргами на утиски. В одному з номерів «Літературного ярмарку» за 1929 рік було надруковано інтермедію «Лист Мини Мазайла до наркома освіти М. Скрипника», де цей герой писав: «Я спростовую клеветницький виступ проти мене письменника Куліша, що у формі своєї п’єси написав на мене доноса та ще й повідомив, що мене буцімто звільнено. Нічого подібного! У на ших установах ще є досить людей цілковито свідомих у справжній національній політиці… Я на службі свої обов’язки виконую і вживаю отую українську мову, коли треба писати до Наркомосу чи до якоїсь місцевої української установи. Але до мого приватного життя ніко му немає діла. Тому мене й залишили на роботі». Які знайомі слова! І, здається, сказані вони не близько сімдесяти років тому, а зараз. Скільки ще таких «Мазайлів», які соромляться говорити рідною мовою, навіть насміхаються над нею, хоча там, де потрібно, вигід но, виголошують «правильні» промови і виступають нібито на захист державної мови. Отак геній Миколи Гуровича Куліша перекинув місток між епохами. І доки будуть жити Мини, що роду не пам’ятають, буде ця п’єса актуаль ною. Тож, як говорив незабутній Остап Вишня, «читайте «Мину Мазай ла», товариші!» | |
| Просмотров: 1524 | Загрузок: 0 | | |