| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Павличко Дмитро | [ Добавить материал ] |
ІНТИМНА ЛІРИКА ДМИТРА ПАВЛИЧКА
| 30.05.2009, 11:43 | |
| ІНТИМНА ЛІРИКА ДМИТРА ПАВЛИЧКА Світова література знає немало інтимної поезії найчистішої проби. Пригадаймо сонети Петрарки, лірику Пушкіна, неповторне «Зів’яле ли стя» І. Франка, поезію Сосюри. Павличку вдалося сказати оригінальне слово про животворні емоції кохання. Тема кохання, болісного, жагучого, драматично гострого — одна з ха рактерних для поета. Захоплення жіночою красою, палкий жаль за втра ченим коханням, вибагливість в інтимних стосунках — такі почуття прой мають цикл поезій «Пахощі хвої». Ця тема пізніше продовжена у книзі «Гранослов» і найглибше розроблена у збірці «Таємниця твого обличчя». «Вічна» тема знаходить в особі Д. Павличка свого неповторного співця. Вірш Павличка «Коли ми йшли удвох з тобою…» порушує важливі моральноетичні проблеми. Цей твір, полемічний за змістом, змушує нас замислитись над найпрекраснішим із людських почуттів, яким треба дорожити. Поезія Павличка не повторює вже відомого. У традиційну тему ко хання поет вносить нові відтінки. Вони зумовлені психологічною дра мою, яку пережив ліричний герой у тій життєвій ситуації, де найдорож ча для нього людина так неймовірно байдуже, наче бур’ян, топтала повнозерні хлібні колоски, схилені до землі. Закоханий юнак не зважився в ту мить сказати дівчині, як йому гірко і боляче бачити стоптане золоте колосся. Боляче, що вона не замислюва лася над тим, скільки праці у тих колосках, не помічала і не чула німот ного крику знівечених нею колосків пшениці, як не чула й того, що так німо кричали його найніжніші почуття, стоптані разом із колоссям. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА Поезія «Два кольори» — твір також емоційнороздумливої інтимної лірики. Чимало років спливло відтоді, як двома кольорами, червоними і чорними нитками вишила мати сорочку для сина, який «малим збирав ся навесні піти у світ незнаними шляхами». Немало тих шляхів пройде но від юної весни, в яку проводжала мати, до днів передосінніх… Пронесені крізь роки і відстані, як заповіт, як материнська пісня лю бові й зажури, два кольори вийшли зі згорточка старого полотна і стали глибоко поетичним образом. Вони — ніби символи самого життя, що во дило поета по світах і кликало додому, переплітаючи сумні і радісні до роги, як узори на материнім гаптуванні. Два кольори — дві тривоги, дві нитки душі, що з’єднують в одному візерунку пам’ять про батьків і турботу про дітей, про сучасне і майбутнє. Вони, як живі джерела, що передають від покоління до покоління скарби і багатство пам’яті свого роду, бо саме вони духовно єднають людину з рідною землею. «Вічна тема» Д. Павличка спонукає читачів до роздумів, підносить у по мислах і ділах, робить благороднішими. Вірш поета «Моя любове, ти — як Бог?» — яскравий приклад цього. Любов осяває душу людини. Любов не можна побачити й почути так само, як Бога, її дано лише відчувати. Дмитро Павличко виспівав свою «вічну» тему ніби одним подихом, вклавши в неї радість, тиху печаль і тугу осяяного й збентеженого вели ким коханням серця. | |
| Просмотров: 1277 | Загрузок: 0 | | |