| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Павличко Дмитро | [ Добавить материал ] |
| 30.05.2009, 11:45 | |
| «О РІДНЕ СЛОВО, ХТО БЕЗ ТЕБЕ Я?» (Д. Павличко) Справедливо говорять, що біографія поета — у його віршах. Із поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, станов лення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж із підруч ників, монографій, досліджень, де йдеться про цього талановитого поета. Народився Дмитро Павличко, пригадує мати, «коли копати картоплю з батьком йшли вони». Майбутньому поетові «тверда земля була за ліжко, шорсткий киптар за пелюшки». Доля судилася Дмитрові така, як і всім укра їнцям: нужда, тяжка праця, бідненька освіта — до того ж чужою мовою. Такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги… В одному з ранніх віршів «Дві ялинки» йдеться про те, як у передно ворічний вечір хлопчик продає ялинку, бо ж «треба купить бараболі ма тері хворій своїй». Та ось — вересень 1939го. Звичайно ж, «син простого лісоруба» з ра дістю і надією зустрів його. Певна річ — не міг він тоді бачити, знати, що приніс він Західній Україні й депортації, арешти, колгоспи. Які ж зміни він відчув на власній долі? Школа рідною мовою. Українські книжки. А далі — університет. Підріс, як пагінець із землі, і забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки. Певна річ, писав молодий поет і про визво лення, й про партію, і про нову Радянську Батьківщину. Писав щиро. Звичайно, багато за що можна дорікнути поетові в ті роки. Та втри мала його на крилі совісті любов — справжня синівська, не показна і не фальшива любов до України, до рідного народу, його історії, його мови. У дитячому серці жила Україна — Материнські веселі і журні пісні, Та за мову мужицьку не раз на коліна Довелося у школі ставати мені. Непокривлену душу хотіли зламати, Та лишилися тільки болючі киї, Наді мною ночами відплакала мати, Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її. …І в час, коли багато хто боявся повороту до старого й обережно про мовчував, Павличко у вірші «Коли умер кривавий Торквемада» відтво рює дух страху, непевності, нерішучості, який панував у країні. Надто вже прозорою була алегорія, щоб її не зрозуміли… Та ще якби ж то сам «Торквемада»! А то й ряд «крамольних» віршів про мову, віршів, що | |
| Просмотров: 682 | Загрузок: 0 | | |