| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Прадавня українська література | [ Добавить материал ] |
ОБРАЗ ЯРОСЛАВНИ У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»
| 29.05.2009, 21:17 | |
| ОБРАЗ ЯРОСЛАВНИ У ПОЕМІ «СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ» Жіноча доля… Споконвіків призначенням жінки вважалося бути бере гинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працю вати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. Євфросинія Ярославна — дочка Яросла ва Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подруж нього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відрива ти від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть! Але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. Жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників. З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу. Взагалі, автор «Слова…» у поемі представляє нам природу як самостійну дійову особу. Вона може бути гнівною і лагідною, але завжди діючою, рухливою, олюдненою. Звертається до неї Ігор, коли потрапляє у полон: О Донецьріко! Не мало тобі слави, Що носив ти князя на хвилях, Стелив йому траву зелену На берегах срібних… Донець вступає в діалог з Ігорем: Княже Ігорю! Не мало тобі слави, Кончакові досади лютої, А Руській землі веселощів! Звертання Ярославни залишаються без відповіді, але природа все ж допоможе Ігореві втекти з полону. Автор із величезною любов’ю, симпатією, замилуванням описує нам цю жінкустрадницю в невеликому епізоді. Який же треба мати талант, щоб на одній сторінці так детально виписати цей образ, що він вважаєть ся за поетичною красою найславетнішим, оповитим особливою ліричніс тю образом у світовій літературі! Митець застосовує ніжні поетичні ви рази: чайкажалібниця, зозуля, плачетужить. Мова її емоційна, пройнята патріотизмом. Вона й політично свідома жінка, бо оплакує не тільки Ігоря, але й воїнів, дружину, співчуває руським жінкам: Як та чайкажалібниця Стогне вона вранцірано. Вірить Ярославна у чудодійну силу Каялиріки, яка може зцілити рани князя: Омочу бобровий рукав У Каяліріці, Обмию князеві криваві рани На тілі його дужому! В українській художній літературі та у фольклорі ми часто зустрі чаємо на визначення жіночої долі порівняння жінки з тополею, калиною, чайкою, зозулею. Ці дві пташки символізують трагічну долю жінки. Ав тор «Слова…» саме їх і використовує. Ярославна готова полетіти зозу лею, чайкою в саме пекло, аби тільки врятувати Ігоря. Увесь монолог Ярославни складається з риторичних звертань і запи тань, у яких вона вихваляє всесильність природи, а іноді навіть здатна на дорікання, що та перешкоджає князеві і дружині: О вітре, вітрило! Чому, господарю, силою вієш? Чому мечеш ворожі стріли На крилах своїх легких Проти воїнів мого милого? До ДніпраСлавутича вона звертається як до могутньої стихії: Принеси ж ти, господарю, До мене мого милого, А не слала б я сліз йому ревних На море пораненьку! Як же треба любити свого судженого, щоб так відчайдушно, розпач ливо вимолювати йому життя не у людей, а у сил природи! Це відчай, остання надія. І вже вимучившись благаннями, жінка звертається до най могутнішої сили — Сонця: Чому ж, сонцегосподарю, Простерло гаряче своє проміння На воїнів мого милого У полі безводному, Спрагою їм луки посушило, Тугою сагайдаки склепило! І природа ніби схаменулась від цих щирих заклинань, ніби зглянулась на душевну красу цієї жінки, що природа навіть не байдужа до її туги: Опівночі море заграло, Мла іде стовпамивихрами, Ігоревікнязю бог путь являє Із землі Половецької На землю Руську. Минуло більше восьми століть від часу цих подій, а й сьогодні хо четься побажати молодим людям, подружжям наслідувати приклад цьо го подружжя у вірності, безмежній любові одне до одного. Адже й Ігор не зрадив Ярославні, хоча йому пропонували красуньполовчанок і багат ство, щоб у його особі мати союзника ханові Кончаку. Образ Ярославни настільки світлий, поетичний, що його часто вико ристовують митці у своїй творчості. Недарма саме «Плач Ярославни» переклав Маркіян Шашкевич, а Миколу Лисенка її образ надихнув на музичну композицію «Плач Ярославни». Незабутній образ Половчихи з новели «Шаланда в морі» (роман «Вершники» Ю. Яновського) несе в собі багато рис Ярославни. Вона теж просить сили природи повернути її Мусієчка, який потрапив у морську негоду. Половчиха теж стоїть на скелі, як «маяк невгасимої сили», і про сить всі вітри і море зглянутись на її горе. І тут теж природа допомагає. Під час Великої Вітчизняної війни наших жінок називали Ярославнами, бо вони віддавали своє життя, кров, здоров’я, аби їхнім чоловікамладам пощастило вижити, здолати лютого ворога. Першу жінкукосмонавта Валентину Терешкову теж нарекли цим іменем, навіть пісні склали про ВалентинуЯрославну. І з повним правом наших жінок можна назвати Ярославнами, бо цей об раз став узагальненим. Жінки, дівчата, яким притаманні вірність у коханні, вболівання за долю рідної людини, здатність до самопожертви, ніжність, любов до всього живого, магічна сила переконання словом — усі вони Ярос лавни. І дай, Боже, щоб такі жінки не перевелися на нашій землі! | |
| Просмотров: 1123 | Загрузок: 0 | | |