Вчителько моя, зоре світова...
А. Малишко
У кожного з нас є в житті Вчитель у найвищому розумінні цього сло
ва: мудрий порадник, суворий наставник, лагідний помічник. Поетові
Володимиру Сосюрі пощастило — в його житті був учитель, що завою
вав повагу і щиру любов своїх учнів. Йому присвятив поет свого вірша
через багато років після закінчення школи. Вдячний учень пам’ятає
найдрібніші і найпростіші деталі його зовнішності: «тихий карий зір і ка
шель... сухий». І це невипадково: учительнаставник став рідною, близь
кою людиною. Особливої довірливості, інтимності віршу надає його фор
ма — звертання до вчителя. Це неначе сповідь, звіт дорослої людини. Автор
стверджує, що праця вчителя не була марною, він залишив глибокий слід у
душах своїх вихованців:
Ти вчив любити подвиги людини,
Красу труда й безсмертний рідний край.
Учитель допомагав їм дорослішати й пізнавати світ:
З тобою наша молодість розквітла
І наших дум пориви огняні.
Нині говорять, що бути вчителем непрестижно, несучасно, але я не
згодна з цим. Чи може хтось бути сучаснішим за людей, які виховують
майбутнє країни? Я погоджуюсь із Володимиром Сосюрою, що вчительсь
кий «благородний, безкорисливий труд» є «подвигом високим». І дока
зом тому є цей чудовий вірш.