| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Стефаник Василь | [ Добавить материал ] |
ГУМАНІЗМ НОВЕЛ В. СТЕФАНИКА
| 29.05.2009, 23:32 | |
| ГУМАНІЗМ НОВЕЛ В. СТЕФАНИКА Про що б не писав Василь Семенович Стефаник, у центрі розповіді зав жди виступає людина з її проблемами, думами, переживаннями і прагнен нями. Усі герої Стефаника, як говорив Марко Черемшина, або безнадійно хворі, або безнадійно вбогі, або безнадійно старі, або безнадійно спрацьо вані, або безнадійно нещасливі. Справді, багато безнадій у житті його ге роїв. Але багато й такого, про що не соромно розповісти усьому світові: дивіться, це — мій народ. Він, може, і вбогий, і нещасливий нині, але він є, живе за своїми духовними законами у злагоді з власною совістю, живе й працює на землі. Чи була вона ласкавою до нього, та земля? Пригадаймо, як порається біля неї Іван Дідух із новели «Камінний хрест». Усе життя своє — довге трудове життя селянинатрудівника — уклав у цю землю Іван. Загнула його робота фізично, але певен він був, що праця усе переможе: «Але доки ні ноги носє, то мус родити хліб!» І зрештою хіба ми любимо землю за щось? Любимо, бо інакше й бути не може. Саме вміння працюва ти на землі, розуміння її диктували й основи моралі селянина. Цінують люди і працьовитість, і чесність, і порядність, і доброзичливість. Не випад ково ж запросив до себе Дідух усе село, прощаючись перед від’їздом у дале ку Канаду. У розповіді про історію життя Івана Дідуха відтворилися найяс кравіші риси ментальності українського народу, саме ті, що зрозумілі усім людям. Здатність долати працею усі перешкоди, терпіти скруту, холод і бідність, але залишатися людяним, відкритим цінують односельці Івана. У нього багато друзів, бо він зберіг у серці тепло до людей, пошану до кож ного сусіда, намагаючись жити по совісті. Так само мислить і герой опові дання «Сини» Максим. Особисте горе ніби відділило зовні його від людей, але нема у його серці зла. Попри традиційні моральні забобони щодо шлю бу і дітей, мріє він про те, щоб у цьому світі залишилося дитя від його синів. Хай хто скаже, що грішне таке позашлюбне кохання, але для нього головне не це. Поіншому розуміє він цінність і сенс життя тепер, коли він старий і самотній. Головне — то саме життя, найвища цінність на землі. Читаючи новели В. Стефаника, припадаєш до чистої криниці народної моралі, пройнятої любов’ю до людини, пошаною до всього живого на землі. | |
| Просмотров: 465 | Загрузок: 0 | | |