| Главная » Файлы » Твори з української літератури » Тичина Павло | [ Добавить материал ] |
ПАВЛО ТИЧИНА Доповідь про поета Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в с. Пісках Козе лецького повіту на Чернігівщині в сім’ї
| 30.05.2009, 01:47 | |
| ПАВЛО ТИЧИНА Доповідь про поета Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в с. Пісках Козе лецького повіту на Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі, згодом — Чернігівській семінарії. Будучи музично обдарованою людиною, П. Тичи на співав спочатку у семінарському, а пізніше — міському хорі. 1913 року він переїхав до Києва і вступив до Київського комерційного інституту, підробляв у редакціях журналу «Світло» і газети «Рада», а також помічни ком хормейстера в театрі М. Садовського. 1918 року П. Тичина став чле ном редколегії газети «Нова рада». Того ж року в Києві вийшла перша збірка поета «Сонячні кларнети». 1923 року П. Тичина переїхав до Харкова і став членом редколегії журналу «Червоний шлях». Належав до «Гарту», потім до ВАПЛІТЕ. У цей період поет був неодноразово критикований за націо налістичні ухили. Аби уникнути фізичного знищення, йому довелося по ступово пристосовуватись до ідеологічних вимог партії. З 1934 р. П. Тичина був визнаний офіційним класиком української ра дянської літератури, шанований партією та урядом, удостоєний чи не всіх нагород і почесних звань: 1929 року він став академіком АН УРСР, членом кореспондентом Білоруської АН, пізніше був лауреатом Сталінської премії (1941) та Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1962), міністром ос віти УРСР, депутатом Верховних Рад СРСР та УРСР, Головою Президії Вер ховної Ради УРСР (1953—1959). Остання збірка поета «Осінні зорі» вийш ла друком 1964 року. Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. в Києві. П. Тичина — один з найобдарованіших та найконтроверсійніших укра їнських митців ХХ ст. Перші поезії П. Тичини з’являються у 1906— 1907 рр. На зацікавлення юнака літературою мав вплив М. Коцюбинсь кий. Друкуватися П. Тичина почав 1912 р. в київському журналі «Українська хата». Від перших поетичних спроб, позначених впливом Т. Шевченка, О. Олеся, М. Вороного, Г. Чупринки та ін., поет швидко еволюціонував, і вже дебютна збірка «Сонячні кларнети» (1918) стала подією в українській літературі. П. Тичина зміг синтезувати принципи імпресіоні стичної та символістської манери творення образу, музичність вірша, по єднати найкращі здобутки українського та світового модернізму. «Сонячні кларнети», особливо друга частина збірки, просякнуті почут тям молодості й оптимізму, світлими та радісними образами, поро дженими надією на відродження української нації до державного життя після кількох століть колоніального рабства. Ставлення поета до національ ної революції розкривають поема «Золотий гомін» і твори, друковані в періодиці: «Гей, вдарте в струни кобзарі…», «Ой що в Софійському заграли дзвони…» Але вже у грудні 1917 р. більшовики розв’язали війну з Центральною Радою. У пам’ять про загиблих під Крутами П. Тичина написав поезію «Пам’яті тридцяти». Жорстокість більшовиків вжахнула поета, тому й у поезіях збірки, позначених 1918 р., відчутне засудження жор стокості братовбивчої війни і тривога за майбутнє України, за майбутнє людської душі. Розпач і страх назавжди полонили душу поета. Філософські роздуми з цього приводу лягли в основу збірки «Замість сонетів і октав» (1920). П. Тичина зрозумів неминучість нової доби і схилився перед нею. Наступні збірки «Плуг» (1920) та «Вітер з України» (1924) мали засвідчити упоко рення поета перед нелюдською, непоборною силою революції. Однак по ряд із вітанням нової влади у збірці багато творів, які відбивають тодішній стан душі поета, його розгубленість і страх.: «І Бєлий, і Блок…», «26ІІ (11ІІІ) (на день Шевченка)». Щиро прагнучи бути на боці нової влади, П. Тичина протягом 1920х рр. все ж таки пише такі поезії, як «Голод», «За гупало в двері прикладом», «Хто ж це так із тебе насміятись смів?», уривки з поеми «Чистила мати картоплю…», в яких змальовує духовну деградацію та здичавіння людини, за що й був неодноразово критикований. 1930 року вийшла друком збірка «Чернігів», у якій, з одного боку, було пряме оспівування колективізації, Леніна, політичних статей Сталіна тощо. З іншого боку, ця збірка була позначена крайньою формальною ускладненістю, використанням бурлескних і простонародних форм, ба гатством авторських поетичних новотворів, грою різними змістовими площинами тощо. Внаслідок взаємодії «високої» ідеологічної тематики та «низької» бурлескної форми текст набув відверто іронічного забарв лення, що, імовірно, відбивало справжнє ставлення поета до відтворюва них подій. 1934 року П. Тичина видав збірку «Партія веде», яка стала етап ною на шляху до офіційного визнання його класиком соцреалізму та водночас творчої деградації. З того часу і до 1964 р. П. Тичина видав ба гато книжок — проте митецька вартість переважної більшості з них не є високою. Виняток становить хіба що поема «Похорон друга» (1942), в якій поет зумів щиро й талановито передати почуття людини під час смерті близьких людей. | |
| Просмотров: 861 | Загрузок: 0 | | |