Корoткий опис:  ДІАЛОГ АВТОРА І ЧИТАЧА У ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОМУ
РОМАНІ У. ЕКО «ІМ’Я ТРОЯНДИ»
Автор роману «Ім’я троянди» Умберто Еко — відомий італійський уче
ний і публіцист. Умберто Еко віддав багато сили вивчанню питань ху
дожньої творчості. У своєму постмодерністському романі «Ім’я троян
ди» письменник не лише виконував художні завдання, але й прагне написати
твір, який би сформував активного, мислячого читача.
Постмодернізм став потужним літературним напрямком другої по
ловини ХХ століття, хоча його витоки проглядаються уже в модерніст
ський період. У постмодерністській літературі змінюються не стільки
зображувальні засоби і тематика, скільки найглибинніші художні
принципи. Це стосується і ставлення автора до свого твору, і нової взає
модії письменника з читачем. У період модерну читач був об’єктом,
на який спрямовувалися певні художньооформлені ідеї письменни
кадраматурга. У новий період читач стає співавтором, не об’єктом
впливу, а рівноправним суб’єктом, без існування якого не було б ні
письменника, ні його твору.
«Ім’я троянди» — постмодерністський роман, тому його не можна
сприймати лише як історикодетективний твір. Утім, письменник перед
бачав і таке прочитання свого твору. Адже особливість постмодерністської
літератури у тому, що читач може знайти у творі не один чи декілька смислів,
заданих автором, а нескінченну множину значень, асоціацій, відсилань до
інших творів.
Так, наприклад, символічний образ троянди, даний уже в назві рома
ну, примушує читача згадати і біблійне значення троянди, і розен
крейцерів, і троянду як один із найулюбленіших образів романтиків ХІХ
століття, і «Букет троянди» Рільке... У кожного виникають власні асоці
ації, не лише підказані текстом, але й залежні від літературнокультурно
го досвіду читача. При цьому він, читач, стає ніби співавтором письмен
ника, і притому необхідним співавтором, тому що без читача життя твору
неможливе. Створення тексту відбувається не лише тоді, коли він заду
мується і пишеться, але й коли він прочитується.
Читач може бути добре обізнаним (і бачити у тексті роману безліч
значень) чи наївним. Умберто Еко писав про те, що часом навіть найнаї
вніший читач бачить у творі найнесподіваніші значення і зв’язки, які мо
жуть здивувати самого автора. Кожен читач іде далі тексту, і цей рух (на
низування нових значень) триває нескінченно.
У «Записках на берегах «Імені троянди» Умберто Еко писав, що ко
жен новий художній твір складається з усіх попередніх. В епоху постмо
дернізму, коли цивілізація вже накопичила такий величезний історич
ний досвід, практично неможливо створити щось нове. Адже кожний
письменник водночас є й читачем інших творів. Тому, наприклад, в «Імені
троянди» образ англійця Вільгема, який уже на початку роману (у сцені
з ченцями, які шукають Гнідка) демонструє надзвичайне знання зв’язків
між окремими явищами світу, асоціюється у автора і читачів з англійцем
детективом Шерлоком Холмсом. Постмодерністський роман перетво
рюється на спільну гру автора і читача (великої кількості читачів), які,
ніби м’яч, перекидають один одному свої значення та асоціації.
Умберто Еко вважав, що мистецтво (і література зокрема) є джере
лом естетичного задоволення, тобто у певному смислі, «розважає». Од
нак одного може «розважити» філософський трактат, а іншого — буль
варний роман. Таким чином, існує два види читачів: читач масової
літератури ставиться до книги пасивно і споживацьки, і автори такої літе
ратури підлаштовуються під його смаки. А читач літератури серйозної,
навпаки,— є активним, намагається збагнути задум автора, що потребує
певних зусиль і знань. Умберто Еко вважає, що так книга сама формує
свого читача, тому твір повинен бути таким, щоб читач кожного разу
відкривав у ньому щось нове.
Таким багатозначним твором зі складною структурою і є «Ім’я тро
янди». Роман нагадує колаж з окремих фрагментів знайомих нам
творів, але водночас залишається цілісним, об’єднаним лінією авторсь
кого задуму. Твір завершений, але й відкритий для безмежної кількості
нових значень, він не замкнений у собі, а починає діалог із кожним
новим читачем.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ГРА З ЧИТАЧЕМ У РОМАНІ У. ЕКО «ІМ’Я ТРОЯНДИ»
План
І. Умберто Еко — один із найвидатніших майстрів постмодернізму.
ІІ. Постмодерністська забарвленість жанру та сюжету роману «Ім’я
троянди».
1. Мотив пошуку зниклої книги.
2. Гра з чужим текстом.
3. Елементи жанру історичного, пригодницького й детективно
го роману.
ІІІ. Іронічність центрального конфлікту роману.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПРОБЛЕМА ЦІННОСТІ ЖИТТЯ
У КОНФОРМІСТСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ
(За п’єсою Ф. Дюрренматта «Гостина старої дами»)
План
І. Фрідріх Дюрренматт — класик швейцарської літератури.
ІІ. Проблема цінності життя — рушійна сила сюжету п’єси «Гости
на старої дами».
1. Містечко Гюллен і його мешканці.
2. Пропозиція Клер Цаханесян.

687

3. «Спокуса надто велика, а наша біда надто тяжка» як обґрун
тування ще не скоєного, але вже невідворотного вбивства.
ІІІ. Гротеск як провідний художній засіб п’єси, що допомагає усвідо
мити сутність центральної проблеми.

СЕНС ЦЕНТРАЛЬНОЇ МЕТАФОРИ У П’ЄСІ Е. ЙОНЕСКО «НОСОРОГИ»
План
І. Ежен Йонеско — один із засновників «театру абсурду».
ІІ. Символічний смисл сюжету п’єси «Носороги».
1. Проблема втрати індивідуальності під тиском масової свідо
мості.
2. Сутність опору Беранже.
3. Авторське пояснення задуму свого твору.
4. Гротеск як засіб розкриття авторського задуму.
ІІІ. Масова свідомість і людська індивідуальність.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  СУТНІСТЬ ПРОТИСТОЯННЯ ПЕЛЕГРІНА І БАРОНА
(За п’єсою М. Фріша «СантаКрус»)
План
І. Драмапритча як відгук на сучасні історичні події та загальні про
блеми духовного життя.
ІІ. Протистояння романтичноавантюрної та обивательськозатиш
ної моделей існування у п’єсі.
1. Доля Пелегріна.
2. Доля Барона.
3. Символічне значення образу СантаКрус.
ІІІ. Невідповідність норм сучасного життя внутрішнім можливостям
людини у п’єсі «СантаКрус».

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  «ВІЙНА РУЙНУЄ НАШІ ДУШІ»
(Е. Хемінгуей)
Перша світова війна стала першою світовою трагедією XX століття,
вона не тільки забрала життя мільйонів людей, а десятки мільйонів зали
шила каліками. Трагедія її полягала і в тому, що вона зруйнувала душі
цілого покоління. Прогресивні письменники першими відчули, які мо
ральні наслідки має війна. У творчості Еріха Марії Ремарка, Ернеста
Хемінгуея зображуються герої, які пройшли війну і вийшли з неї фізич
но не ушкодженими, але на все життя війна залишається в їхній душі.
Ремарк і Хемінгуей були безпосередніми учасниками воєнних подій
і під час війни були по різні боки фронту, але в героях, яких вони зо
бражують, багато спільних рис. Напевне, це тому, що їх особистості сфор
мувалися під впливом війни, її жахів.
Герої роману німецького письменника Еріха Марії Ремарка «Три то
вариша» йдуть на війну просто зі школи вісімнадцятирічними юнака
ми. П’ять років війни, п’ять років страждань, смерть товаришів — ось
увесь їх життєвий досвід, з яким вони повертаються до мирного життя.
За словами головного героя Роббі, вони повернулися з ненавистю до
всього, що визначило їх минуле, і готові були боротися проти лицемір
ства суспільства, егоїзму, користолюбства. Та минуло кілька років, і дехто
з колишніх вояк пристосувався в нових умовах і забув жахи війни, а ті,
хто не зміг зробити цього, були приречені на самотність, вони зневіри
лися в усіх людських цінностях. Три герої роману уособлюють собою
три найбільш сильних захоплення чоловіків: Ленц — політика, Кестер —
діло, Роббі — кохання. Та жодному з героїв не вдається досягти своєї
мети, і, як показує автор, причина в тому, що вони разом пережили війну
і не можуть зрадити свого минулого. Ленц розуміє, до яких жахливих
наслідків можуть призвести фашистські організації, які в кінці 20х на
бирали силу. Він бере участь у політичній боротьбі проти фашизму
і гине. Роббі знаходить кохання, про яке мріяв усе життя і яке не споді
вався вже пережити, та його кохана тяжко хвора на сухоти, тому що
в роки війни вона голодувала. Смерть Патриції руйнує останні надії
Роббі і його товариша Отто Кестера, який продає свою автомайстерню,
гоночну машину, щоб заплатити за лікування Патриції. Герої Ремарка —
мужні, сильні люди, які не хочуть втратити пам’ять про пережите на війні
й залишаються назавжди вірними воєнному братерству. Та в нових умо
вах мирного життя їхні чесноти не потрібні, вони ніби зайві в суспільстві,
в якому живуть. Не випадково генерація, яку зображує Ремарк, одержала
назву «втрачене покоління».
Цю ж тему розвиває у своїх творах і американський письменник Хемін
гуей. Уже його перший великий роман «Прощавай, зброє» мав яскраво ви
ражений антивоєнний пафос. Герой цього роману Фредерік Генрі пішов на
війну добровольцем, та війна знищила ті ілюзії, які були притаманні моло
дим американцям. Генрі — лейтенант санітарної служби, щодня він бачить
сотні скалічених війною людей, їхні муки і смерть. Герой приймає рішення
добровільно вийти з війни. Він дезертирує з армії, щоб врятувати своє ко
хання, дитину, яка має народитися у його нареченої. Та автор показує, що
рішення Генрі забути війну і взагалі весь світ заради кохання — це теж ілю
зія. З великими труднощами герої дістаються до Швейцарії, нейтральної
країни, яка не бере участі у Другій світовій війні, але її події відчуваються
і тут: нема вже того добробуту, всі, з ким зводить героїв доля, говорять про
війну, про своїх родичів, які від неї постраждали. У фіналі роману Хемін
гуей зображує смерть при пологах коханої головного героя і їхньої дити
ни. Герой залишається самотнім, без надії на майбутнє. Його прагнення
уникнути війни призводять до спустошення і самотності. Читачу зрозумі
ла думка автора: люди не мають права бути байдужими до всього, що відбу
вається у світі, бо ці події впливають на долю кожної людини.
Герої романів Ремарка і Хемінгуея — це сильні і мужні люди, які вірять
у дружбу, можуть постояти за себе, прагнуть любові і свободи, але війна
спустошує їхні душі, і їх найкращі риси залишаються незреалізованими.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ОСОБЛИВІСТЬ ТВОРЧОЇ МАНЕРИ Е. ХЕМІНГУЕЯ
Ким є для нас особистість цього письменника, який викликає досить
суперечливе ставлення до себе? На початку ХХ століття він був для сол
датів «батьком Хемінгуеєм», а ким він є для людства початку ХХI сто
ліття? Людина надзвичайних здібностей, яка привертає увагу не тільки
творами, а й життям. Катастрофічна доба першої світової війни,
революцій, переворотів залишила ознаки катастрофічності на житті
Хемінгуея. Перебування на боці італійської армії, воєнний кореспондент,
боксер, тореадор — чи не скидається це на банальне експериментаторство?
Звісно, ні. Бажання бути увесь час на межі, за якою — смерть, можна пояс
нити прагненням створити реальний на сто відсотків світ у своїх творах,
щоб він увійшов до свідомості читача та залишився як нерозривна ланка
його власних переживань.
Його твори пройняті мотивом песимізму, крайньої неблагополучності;
геройперебуваєв атмосферістраждання,внутрішньоїпорожнечі,якаховається
під зовнішнім цинізмом, байдужістю. Кров та страждання Першої світової
війни породили людей без почуттів, людей, на очах яких вбивали друзів, ро
дичів, людей, яких доглядали дівчата, сестри милосердя, і сприймали їх не як
чоловіків, а як сукупність ран, бруду та розчарування. Тема «втраченого поко
ління» набула провідного значення у творах Хемінгуея. Його представники
вражають холодним цинізмом, товстошкірістю, а насправді — це нездатність
дати собі раду в житті, яке загубило усі цінності, навіть віру.
Саме таким постає Фредерік Генрі у творі «Прощавай, зброє». На пер
ший погляд, його можуть цікавити тільки випивка, повії та війна, але це
вона його примусила надягнути маску байдужості перед своїм обличчям,
опаливши цю людину отруйним подихом. І лише болісне почуття до
Кетрін є неприкритою раною, лише воно дає йому можливість усвідом
лювати себе людиною, а не приладом у чиїхось руках на цій війні заради
грошей, а не заради благородства та романтики.
Джейк Барне, людина, яка пройшла війну та зазнала травм не стільки
фізичних, як душевних, вже не може повернутися в нормальне світобачен
ня. Він хоче жити, він любить життя, але його життя — це фрагменти, слабке
намагання зрозуміти, як жити, знайти якусь нішу, броню, через яку не можна
було б проникнути в його серце. Він кохає Брет, яка теж за часи війни
зазнала не меншої душевної травми, про це свідчить лише те, як вони
познайомилися. Я вважаю це збоченням, це ненормально, коли чоловік
та жінка починають кохати один одного в умовах війни, в госпіталі, коли
він — це суцільний біль та страждання, почуття теж перетворюється на біль
та страждання, які постійно хочеться вгамувати. Брет не може бути вірною,
Джейк не має сили та бажання навіть обуритися — це безпорадність,
це невміння жити в нормальних умовах. Вони були маріонетками на війні,
їх викинули, як непотріб, але ніхто не усвідомлював, що в них є душа.
Людині важко протистояти перед долею, перед життям, яке, як сти
хія, вирує, кидає людей куди завгодно, і це нам лише здається, що наша
доля в наших руках. Старший Сантьяго у повісті «Старий і море» — це
людина наодинці зі стихією, з моремжиттям. Він — уособлення віри, яка
може бути порадою в стихії, яка є маяком, на який треба орієнтуватися
в морі, а не на пиху, задавакуватість, амбіції, гроші. Стихія була недобра
до Сантьяго, але кістяк тієї рибини, що залишився після повернення, був
кістяком його віри в себе, в те, що він перевершив себе, здійснив немож
ливе. Ідеться не про безсилля людини та про її казкову нездоланність,
а про те, що саме віра є сенсом усього і що вона не дасть стати тріскою в бур
хливих хвилях життя.
Отже, твори Хемінгуея сповнені трагізму, яким переповнюється світ
письменника. Атмосфера розпачу та безпорадності впливає на свідомість.
Але я вважаю Хемінгуея не провідником песимізму, а людиною, яка дос
конало відображає реальність, дуже вдало передаючи атмосферу, настрої,
переживання. А в реальному житті ніколи не слід втрачати надії, віри.
Може, треба бачити в його творах за трагічними постатями та подіями
натяк на майбутнє, на вічність, на щастя?

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ЖИТТЄПОДІБНИЙ СЮЖЕТ
І ФІЛОСОФСЬКО)СИМВОЛІЧНИЙ ЗМІСТ
ПОВІСТІ)ПРИТЧІ Е. ХЕМІНГУЕЯ «СТАРИЙ І МОРЕ»
Повість «Старий і море» — один з останніх завершених творів легенди
американської літератури Ернеста Хемінгуея, своєрідний підсумок твор
чих пошуків автора. Літературознавці визначають жанр цього твору як
повістьпритча, тобто твір, що розповідає про долю і певні події життя ге
роя, але ця розповідь має алегоричний характер, глибокий моральний і філо
софський зміст. Повість тісно пов’язана з усіма попередніми творами пись
менника і є вершиною його роздуму про сенс життя. Сюжет її можна
переказати в кількох реченнях. Живе самотній старий рибалка. Останнім
часом рибальська вдача, як і люди, покинула його, але старий не здається.
Він знову і знову виходить у море, і ось нарешті йому таланить: на наживу
впіймалася величезна риба, кілька діб триває боротьба старого і риби, і лю
дина перемагає, та ненажерливі акули нападають на здобич рибалки і ни
щать її. Коли човен старого пристає до берега, від красуніриби залишаєть
ся лише остів. Знесилений старий повертається у свою бідну хатину.
Проте зміст повісті значно ширший і багатший. Хемінгуей уподібню
вав свої твори айсбергу, який лише на невелику частину видніється з во
ди, а решта схована в океанському просторі. Художній текст — та части
на айсбергу, яку видно на поверхні, і читач може лише здогадуватися, що
письменник залишив невисловленим, віддав на тлумачення читача. Тому
повість має глибокий символічний зміст.
Вже сама назва твору «Старий і море» викликає у читача певні
асоціації, натякає на головні проблеми: людина і природа, тлінне і вічне,
потворне і прекрасне тощо. Сполучник «і» об’єднує і разом із тим проти
ставляє ці поняття. Герої і події повісті конкретизують ці асоціації,
поглиблюють і загострюють заявлені в назві проблеми.
Старий символізує людський досвід і разом із тим його обмеженість.
Поруч зі старим рибалкою автор змальовує маленького хлопчика, який
вчиться, переймає досвід у старого. Та коли рибальська вдача покидає
героя, батьки забороняють хлопчику виходити з ним у море. У двобої
з рибою старому дуже потрібна допомога, і він шкодує, що поруч нема
хлопчика, та розуміє, що це закономірно. Старість, думає він, не повинна
бути самотня, та це неминуче.
Тема самотності людини розкривається автором у символічних карти
нах вутлого човника на тлі безмежного океану. Океан символізує і вічність,
і непереборну природну силу. Старий переміг прекрасну рибу, але океан не
віддав йому здобичі, акули з’їли її. Хемінгуей упевнений, що людину можна
знищити, але неможливо перемогти. Старий довів свою здатність проти
стояти природі, він витримав найтяжче у своєму житті випробування, тому
що, незважаючи на самотність, він думав про людей (спогади про маленько
го хлопчика, їх розмови про видатного бейсболіста, про спортивні новини
підтримують його в момент, коли сили його майже покинули).
У фіналі повісті Хемінгуей торкається також теми непорозуміння між
людьми. Він зображує групу туристів, які вражені тільки розмірами
остова риби і зовсім не розуміють трагедії старого, про яку намагається
розповісти їм один із героїв.
Символіка повісті складна, і кожен читач відповідно до свого досвіду
сприймає цей твір.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  АПОКАЛІПТИЧНЕ БАЧЕННЯ ПОДІЙ
ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
У ВІРШІ «ФУГА СМЕРТІ» ПАУЛЯ ЦЕЛАНА
Одна з найтрагічніших подій ХХ століття — Друга світова війна — ли
шила глибокий слід у свідомості мільйонів людей, які живуть на різних
континентах і говорять різними мовами. Масштаби цієї трагедії не мали
аналогів у світовій історії. Як ніяка інша подія, ця війна набула різномані
тного трактування у літературі.
Видатного австрійського поета Пауля Целана події тих років тор
кнулися безпосередньо. Він народився у 1920 році у Чернівцях (тодішня
територія Румунії) у родині небагато єврейського комерсанта. Після за
кінчення школи Пауль їде у Францію для того, щоб вивчати медицину.
Але розпочата війна руйнує його плани: Франції загрожує фашистська
окупація, і поет повертається у рідне місто, де навчається в одному з уні

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  МОТИВИ ПЕРЕСТОРОГИ В РОМАНІ А. КАМЮ «ЧУМА»
Тема Чуми вже давно і широко використовується світовими письмен
никами. І вже давно вона переступила своє енциклопедичне визначення
«гострої інфекційної хвороби». Ми вживаємо вислів «СНІД — чума ХХ
століття», ми кажемо: «Та ти чумний, чи що?». І мало хто при цьому зга
дує справжнє значення одного з компонентів цих висловів. Але в 1947
році А. Камю вирішив звернутися до цієї теми в найбільш конкретному її
значенні. Він переніс дію із дикого Середньовіччя в сучасне місто, туди,
де «вже давно вона зникла». Та чи зникла?
Уявімо 1947 рік. Тількино закінчилася Друга світова війна, але спо
гади про неї ще надто живі, спогади про «коричневу чуму» — фашизм.
Але чому тоді не було просто написати роман про війну, про її жертви?
Навіщо така алегорія? Але роман Камю навіть глибший, ніж роман про
«коричневу чуму». Чума — це не тільки жорстокість. Чума — це безду
ховність, це безглуздість, це сліпий фанатизм. Та найстрашніше те, що
Чума заразна. Будьяка людина, що торкається її, відчуває її дихання,
просто наближається до неї, ризикує заразитися. Але ж «Чума» — перш за
все книга про тих, хто чинить опір, а не про тих, хто здався.
Зберегти в собі свій внутрішній стрижень за будьяких обставин — ось
засіб боротьби з Чумою. Лікар Ріє щодня поспішає до хворих, він
усвідомлює, що кожен день може стати для нього останнім, він навіть
усвідомлює, що всі його намагання врятувати хоч когось будуть марні.
Для чого тоді все це? Але Ріє каже: «Для мене такі слова, як врятування
людини, звучать надто гучно. Мене цікавить здоров’я людини, у першу
чергу здоров’я». Адже колись він присягався допомагати людині. І тепер
він просто виконує свій обов’язок.
Журналіст Рамбер чужий цьому місту. Він опинився там випадково.
В іншому місці на нього чекає справжнє кохання й щастя. Він не розуміє,
чому він має страждати і хоче будьяк виїхати з міста. Та коли така можли
вість з’являється, він залишається. Чому? А якби він поїхав, то перестав
би бути Рамбером, гідним свого кохання, він став би також зачумленим,
як і всі мешканці міста.
Адже вони були «зачумлені» ще до того, як прийшла справжня Чума.
Сірі вулиці, сірі будинки, сірі розваги, такі ж сірі душі в людей. Звичайне
коло обов’язків щодня. «Місто без голубів, без дерев, без садів, де не по
чуєш ані хлопання крил, ані шелесту трави,— словом, без особливих прик
мет». І люди там теж «без особливих прикмет», люди, мертві ще до того,
як захворіли на Чуму…
Але Чума жахлива не тільки тоді, коли вона сіє навколо трупи, най
страшніша вона, коли захоплює розум і серце людей. Таких, як Коттар,
якому байдужі усі моральні цінності. Це про таких, як він, існує вислів «бен
кет під час чуми». І Чума його не зачепила, адже він уже зачумлений.
Чума має багато виявів. І коли релігійні фанатики беруть зброю, на
магаючись щось довести, вбивають безвинних людей — це Чума. І коли
отець Панлю з пафосом, урочисто промовляє: «Брати мої, до вас прийшло
лихо, і ви заслуговуєте на нього! — все більше запалюючись, запевняє: —
Праведним нема чого боятись, але грішні справедливо тремтять від
жаху»,— це теж Чума, піднесення над усе ідеї сліпої віри. Але «людина —
це не ідея»,— каже Ріє. І Панлю з жахом переконується в цьому, коли ба
чить свою абстракцію в житті — смерть сина Отона. «У цього, сподіва
юсь, не було гріхів»,— кидає Ріє в обличчя Панлю.
І друг Ріє Тарру теж це якось зрозумів. Він став проти безглуздя смер
тних вироків і вирішив боротися з суспільством, яке базується на цьому,
з Чумою. Звичайно, його друзі теж виносять смертні вироки, але усі вони
впевнені, що «ці кілька смертей необхідні, щоб побудувати світ, де нікого
не вбиватимуть». Знайомі слова… Адже Родіон Раскольников теж так
вважав: «За одне життя — тисяча врятованих… Та і що значить на загаль
них вагах життя цієї жалюгідної старої? Не більше як життя воші…».
Так, але ж Тарру каже: «Якщо поступитися один раз, то де межа?».
Хто її визначає? І взагалі, хто дав право одній людині засуджувати

і вбивати іншу? Тарру гірко визнає, що «протягом років, як був, так і зали
шився зачумленим, а сам усіма силами душі вірив, що борюсь з Чумою».
Чи можна на крові та насильстві збудувати новий, чистий світ? Ні.
Чума — це зло, це ненависть. Тарру знає, що кожен носить її в собі, що не
існує такої людини у світі, якої б вона не торкнулася. Чим більше людська
ненависть, тим сильнішою стає Чума. «Ця історія стосується однаково нас
усіх»,— каже Рамбер. Прикро бути щасливим одному…
Кінець роману здається оптимістичним: Чума відступила, люди раді
ють, усі щасливі… Так, справді, Добро повинно перемагати. Але, глибоко
осмисливши написане, можна помітити: Чума не переможена, а просто
якимось дивом вона відійшла, як звір, знесилений у боротьбі, концентру
ючи свої сили для того, щоб завдати нового удару. Вона живиться людсь
кою ненавистю і заздрістю, і щасливі люди на вулицях міста не знають того,
що знає Ріє: «Мікроб чуми ніколи не вмирає, ніколи не зникає… він терп
ляче чекає своєї години і, можливо, прийде на горе і повчання людям та
кий день, коли чума пробудить пацюків і відправить їх вмирати на вулиці
щасливого міста». І єдиним виходом із цього, на думку Ріє, є внутрішній
стрижень, що спонукає робити те, «що треба здійснити і мають робити усі
люди всупереч страху, всупереч особистим ваганням, усі люди…».
Але хто визначає межі цього «треба»? Цього не знає і Ріє…

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЕЗІЇ
ПОЕТІВ)СИМВОЛІСТІВ ХХ СТОЛІТТЯ
Символізм як художня течія виник у російській літературі наприкін
ці XIX — на початку XX століття. Основи естетики символізму
започаткували французькі поети кінця 70х років минулого століття П. Вер
лен, А. Рембо та інші.
Поетичний символ вважається більш дієвим художнім засобом, ніж
образ. Символ — це певний знак, який вказує на зв’язок реального світу
й ідеального. Символісти стають поборниками інтуїтивного сприйняття
світу через символічні відповідності, наприклад, між формою і кольором,
запахом і звуком. Поет має магічну силу, що дає йому змогу осягнути
таємниці світу.
Особливість російського символізму полягає в постійній увазі до осо
бистості, її ролі в історії, зв’язку з Вічністю.
Засновники символізму в російській літературі — В. Я. Брюсов,
К. Д. Бальмонт, В. С. Соловйов, З. М. Гіппіус, Ф. К. Сологуб та Ін. Анненсь
кий. Їх творчість характеризується, у першу чергу, увагою до історії і зв’яз
ку сучасності з минулим. Ці зв’язки, на їх думку, визначають майбутнє.
Мистецтво вони ставлять понад усе. Воно для них важливіше, ніж життя.
Юноша бледный со взором горящим,
Ныне даю я тебе три завета.
Первый прими: не живи настоящим,
Только грядущее — область поэта.
Помни второй: никому не сочувствуй,
Сам же себя полюби беспредельно,
Третий храни: поклоняйся искусству,
Только ему, безраздумно, бесцельно.
Так Брюсов визначив своє поетичне кредо. На естетичні погляди сим
волістів мала великий вплив філософія В. Соловйова, який вважав, що
існує взаємозв’язок у космічному і земному житті, єдність усіх проявів
життя з Богом. У його віршах ця ідея виявилась так:
Милый друг, иль ты не видишь,
Что все видимое нами —
Только отблеск, только тени
От незримого очами?
Особливого значення у творчості символістів набуває музичність
вірша, яка сприймається ними як відображення музики космосу. Ось як
її відчув К. Д. Бальмонт:
Как живые изваяния, в искрах лунного сияния,
Чуть трепещут очертанья сосен, елей и берез;
Вещий лес спокойно дремлет, яркий блеск луны приемлет
И роптанью ветерка внемлет, весь исполнен тайных грез.
Найвищого досягнення російський символізм набув у творчості Олек
сандра Блока. Його образисимволи втрачають узагальненість, але набу
вають інтимності і конкретності переживань. У першій збірці «Вірші про
Прекрасну Даму» поет створює образисимволи, що пройдуть через усю
його творчість: коханої, дружини, батьківщини. Поет протиставляє ідеаль
ний світ, світ своєї любові, реальному. Він доводить, що любов може підне
сти людину над реальністю, зробити прекрасним потворне. Образ прекрас
ної дами — це символ, який Блок використовує, щоб розкрити невидимі
іншим прояви прекрасного у реальному житті. У вірші «Незнайомка» Пре
красна Дама трансформується в таємничу дівчину, що вразила уяву лірич
ного героя. Тільки він бачить у ній загадковий ідеал, інші не спроможні
піднятися над реальністю.
И каждый вечер, в час назначенный
(Иль это только снится мне?),
Девичий стан, шелками схваченный,
В туманном движется окне.
И странной близостью закованный,
Смотрю на темную вуаль,
И вижу берег очарованный
И очарованную даль.
В моей душе лежит сокровище,
И ключ поручен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.
Ці фрагменти з поезії Блока показують, як створюється образ Пре
красної Дами. Композиція вірша кільцева, яка підкреслює, що і сам поет
не здатен вирватися з реального світу.
Дуже влучну характеристику дав символізму письменник Ходасевич,
який відзначив, що символісти прагнули не відокремлювати особистість
поета від його творчості, шукали можливості поєднати життя і творчість,
намагалися знайти генія, який би зміг підпорядкувати своє життя твор
чості. Тому символісти велике значення надавали цикловій композиції тво
ру. Життя — це цикл, коло. Художній цикл — це спроба відтворити життя.
Усі поетисимволісти створювали не просто вірші, а цикли віршів, і зміст
кожного можна зрозуміти повністю тільки у зв’язку з іншими віршами цик
лу. Наприклад, Блок дуже ретельно добирав кожний вірш до циклу, назва
якого начебто нічого подібного не вимагала — «Разные стихотворения».
Проте і сама назва циклу, і вірші стають зрозумілими тільки у взаємозв’яз
ку. Цей цикл об’єднує вірші з 1907 до 1916 року, це був час напружених
пошуків поетом нового ідеалу, образ Прекрасної Дами вже не задовольняв
його. У віршах він звертається до друзів («Друзьям»), поетів («Поэты»),
історичних та літературних героїв («Шаги Командора», «К Музе»). Таким
чином, назва циклу відбиває спрямованість пошуків поета.
В історії російської літератури символісти відіграли дуже важливу
роль. Вони відкрили нові теми, ідеї у творчості, нові можливості поетич
ного слова, повернули поезії її естетичний зміст.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати