Корoткий опис:  Астрономія — одна з найдавніших наук. Перші астрономічні записи, знайдені в давньоєгипетських гробницях, датуються ХХІ-ХVII ст. до н.е. Наука про Всесвіт зароджувалася в різних куточках планети: у Межиріччі, Китаї, Єгипті – скрізь, де, усвідомивши себе, людина організовувала своє життя у певній спільноті. Ясна річ, у ті часи відповіді на питання про будову й походження навколишнього світу і про місце Землі у ньому люди давали на підставі свої безпосередніх вражень та відчуттів.

У величну будівлю сучасної астрономії вкладали цеглини тисячі вчених усіх країн світу. Всіх їх згадати немає можливості. Тому зупиняємо свою увагу тільки на тих, хто зробив найвидатніший внесок у розвиток астрономії.

Астрономія є одним з основних навчальних предметів, що суттєво впливає на формування світогляду молодої людини. Цю роль астрономії відомий астрофізик І.С.Шкловський висловив такими словами:"... астрономія завжди посідала абсолютно особливе місце в "інтелектуальній історії" людства. Хоча значення астрономічних знань для суспільної практики за всіх часів було дуже велике (згадаймо усі світові календарі, способи навігації тощо), головне значення астрономії полягало в тому, що вона насамперед визначала основи світогляду різних епох і народів".

Зазначимо, що у наш час дослідження Всесвіту належать до магістрального напрямку науково-технічного прогресу, а їх значимість для людства в цілому неухильно зростає. Людина ― невід'ємна частина Всесвіту, а тому, пізнаючи його, ми пізнаємо себе.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  Галактика, в перекладі з грецької мови – молоко. Назва нашої Галактики – Молочний Шлях, українська народна назва – Чумацький Шлях.
Галактика – це велика зоряна система що складається із зір, зоряних скупчень, пилових і газових туманностей, розсіяного газу і пилу. До нашої Галактики входять Сонце і сонячна система (планети). Вік Галактик понад 10 млрд. років. Залежно від розмірів у Галактиках міститься до 100 млрд. зір. Галактики спостерігаются у вигляді світлих туманних плям круглої, овальної або неправильної форми. За структурою розрізняють три типи Галактик: спіральні, еліптичні й неправильні, рідше бувають кільцеві. Галактики, що е джерелами радіовипромінювання, називаються радіогалактиками. В них відбуваються бурхливі процеси, які супроводяться викидами речовини. Сучасні телескопи дають змогу спостерігати Галактики на відстані до 3-4 млрд. світлових років. На більших віддалях (до 12 млрд. світлових років) спостерігаються зореподібні радіоджерела – квазари. Потужністю випромінювання вони перевершують найбільші за розміром Галактики. За хімічним складом квазари дуже близькі до газових туманностей. В них значний надлишок ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання порівняно зі звичайними зорями.
Зорі є джерелом променевої енергії, що створюєтся в їхніх надрах і випромінюється у космічний простір. Зорі складаються з сильно нагрітого іонізованого газу, стиснутого спільним гравітаційним притяжінням. При заглибленні в надра зорі тиск, густина і температура газу зростають (в центрі зорі температура досягає 15-20 млн. градусів). Джерелом енергії є ядерні реакції перетворення легких хімічних елементів на важчі (в основному водню на гелій). Температуру зовнішніх шарів зорі визначають за їх кольором: червоні зорі мають 2000 – 3000 0 С, жовті – 6000 -7000 0 С, білі – 12000 0 С, голубі – 25000 0 С. Основні типи зір за розміром – гіганти і карлики. До останніх належить і наше Сонце.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  Реферат на тему:
Плутон

Плутон, на відміну від інших планет, виявляє більше подібності до комет. Це найвіддаленіша і найменш вивчена планета Сонячної системи. Офіційно вона була відкрита в березні 1930 року американським астрономом К. Томбо, хоча вже в 1914 р. цю планету обчислив астроном Персиваль Лоуелл (1855—1916).
Персиваль Лоуелл із 1905 р. був зацікавлений у виявленні ще більш віддаленої планети, ніж Нептун. Він заново досліджував орбіту Урана. Висновок Лоу-елла був такий: припустимі помилки спостережень можуть істотно зменшитися, якщо врахувати збурювання Урана невідомою планетою. Лоуелл обчислив орбіту й положення цієї планети, але дані не опублікував.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  До цієї групи належать гігантські флюїдні планети (Юпітер, Уран, Сатурн, Нептун), що мають могутній тепловий запас у своїх надрах. За складом флюїдних оболонок ці планети підрозділяються на периферичні з оболонками істотно водного складу (Уран, Нептун) і водневі планети, що займають внутрішню позицію в Сонячній системі (Юпітер, Сатурн) без істотної відмінності від сонячного складу.
Юпітер — за розташуванням п'ята від Сонця і найбільша планета Сонячної системи. Юпітер виглядає як золотий диск, ледь сплюснутий перпендикулярно до полюсів. Ця планета знаходиться від Сонця в 5,2 рази далі, ніж Земля, і витрачає на один оберт по орбіті майже 12 років. Екваторіальний діаметр Юпітера 142 600 км (у 11 разів більший за діаметр Землі). Період обертання Юпітера навколо осі в екваторіальній області складає 9 годин 50 хв, поблизу полюсів — 9 годин 55 хв. Таким чином, Юпітер, подібно до Сонця, обертається не як тверде тіло, тому що швидкість його обертання неоднакова в різних широтах. Через швидке обертання ця планета має сильне стискання біля полюсів. Маса Юпітера дорівнює 318 масам Землі. Середня густина його речовини близька до густини Сонця — 1,33 г/см3. Вісь обертання Юпітера майже перпендикулярна до площини його орбіти (нахил 87°). Флюїдна оболонка Юпітера складається в основному з водню (74%) і гелію (26%), а також метану (0,1%) і невеликої кількості етану, ацетилену, фосфену й водяної пари. Атмосферний шар має товщину близько 1000 км. Планету огортає шар хмар, але всі деталі на поверхні Юпітера постійно змінюють свій вигляд, тому що в цьому шарі відбуваються бурхливі пересування, пов'язані з перенесенням великої кількості енергії. Хмари Юпітера складаються з кристаликів і крапельок аміаку. Найбільш показовою деталлю планети є Велика Червона Пляма, що спостерігається вже більше 300 років. Це величезне овальне утворення, завбільшки близько 35 000 • 14 000 км, розташоване між Південною тропічною й Південною помірною смугами. Колір її червонуватий, але зазнає змін. Імовірно, Велика Червона Пляма підтримується за рахунок кон-вективних комірок, через які з надр виноситься до видимої поверхні Юпітера його речовина і внутрішнє тепло.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  Місяць — найближче до нас небесне тіло і єдиний супутник Землі. Пара ] «Земля — Місяць» гравітаційно пов'язана. Слід зазначити, що розрив цієї пари не відбувся тільки тому, що вона знаходиться на достатній відстані від Сонця, а також через те, що Місяць має порівняно малу масу. За час свого утворення система «Земля — Місяць» під впливом припливів зазнала значної еволюції. Наприклад, були часи, коли обидві планети були досить близькі й період обертання Землі був майже на 10% швидший, а це означає, що в девонському періоді в році було близько 450 діб.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  Марс є «родичем» Землі за своїми планетарними характеристиками (розміри, густина, склад кори і т. ін.). Марс належить до планет земної групи, віддалений від Сонця в середньому на 228 млн км, а Земля на 149,6 млн км. Звідси видно, що Марс більше віддалений від Сонця, ніж Земля, тому один його оберт навколо Сонця триває майже два земні роки, і при цьому Марс є планетою, що швидко обертається: він робить повний оберт навколо своєї осі за 24 години 37 хв, тобто він обертається навколо своєї осі повільніше, ніж Земля. При середньому радіусі 3389 км середня густина його дорівнює 3,96 г/см3. Атмосфера Марса непридатна для життя людини, вона розріджена і складається здебільшого з вуглекислого газу (95%, його майже в ЗО разів більше, ніж у земній атмосфері), набагато меншої кількості азоту, аргону, кисню і водяної пари. Земний житель може спостерігати на вечірньому зоряному небі трохи вище від обрію червону зорю — це і є Марс. Для землянина ця планета становить великий інтерес не тільки тому, що Марс близько розташований до Землі; дані про планети Сонячної системи вказують на те, що Марс — досить «перспективна» щодо заселеності планета.
Давні астрономи і сучасні вчені завжди цікавилися Марсом. Одним з найбільш вдалих спостережень, що поклали початок заведенню «справи» на планету, став 1877 рік, коли відбулося чергове протистояння Марса й Землі, тобто коли планети, рухаючись по своїх орбітах, зблизилися на відстань 55 млн км і Марс можна була розглянути ближче. У цей період співробітник Морської обсерваторії США Асаф Холл знайшов два супутники Марса. У давньоримській міфології Марс — бог війни, тому вчені вирішили назвати супутники відповідно — Фобос і Деймос, що в перекладі з грецького означає Страх і Жах.
Серед астрономів, що спостерігали за Марсом, був і випускник Туринського . університету, співробітник Брерської обсерваторії у Мілані Джованні Скіапареллі. Він спостерігав за Червоною планетою з 1877 по 1882 рік. За цей час Марс устиг відійти від Землі на велику відстань, і саме ця обставина допомогла Скіапареллі зробити відкриття: на поверхні Марса чітко виділялися лінії, що простягнулися на сотні й навіть тисячі кілометрів. Сенсаційне відкриття захопило вчених, було висунуто безліч припущень, серед яких навіть була висловлена така думка: це марсіани побудували зрошувальні канали, борючись, таким чином, з безводдям на своїй планеті.
У 1963 році американські вчені Спінрад, Мюнх і Каплан знайшли в атмосфері Марса смуги водяної пари, що переконало вчених усього світу в тому, що атмосфера Марса має виняткову сухість. Ще недавно чимало учених вважало, наприклад, що полярні шапки Марса не що інше, як іній, розташований над полюсами планети. Однак уже точно встановлено, що сезонні полярні шапки складаються із сухого льоду, тобто затверділої вуглекислоти. Коли сезонна марсіанська полярна шапка марсіанською весною зникає, то в її центрі на сотні кілометрів оголюється яскрава пляма, яка зберігається протягом усього літа. Це відкривається скупчення льоду Н20.
Нова ера у вивченні Марса почалася з відправленням американськими й радянськими вченими автоматичних міжпланетних станцій «Маринер» і «Марс» до планети. Вперше автоматична станція «Маринер-4» передала на землю фотографії поверхні Марса, отримані з відстані близько 10 000 км. На поверхні Марса досить чітко було видно величезну кількість кратерів різного розміру.
З 1974 p. радянські космічні станції серії «Марс» зайнялися дослідженням марсіанської атмосфери, у результаті чого картина трохи прояснилася: водяні пари над поверхнею Марса розподілені дуже нерівномірно, а атмосферний тиск дуже низький. На поверхні Марса були виявлені найдавніші утворення — «сухі русла», які вказували на те, що раніше на планеті був м'якший клімат, а отже, була щільніша атмосфера.
Окремі темні плями на поверхні Марса — так звані «моря», які нічого загального не мають із земними морями. Окремі структурні деталі марсіанських «морів» забарвлені в плями різних кольорів — маслиновий, зеленуватий або синюватий. Великі простори навколо цих «морів» одержали назву «пустелі», і мають вони сірувато-червоний колір. Також у ландшафті Марса були виявлені конічні гори вулканічного походження, хоча вулканічна діяльність помічена не була.
У 1976 році американські апарати серії «Вікінг» досягли поверхні Марса. Вони передали на Землю близько 300 тисяч знімків ландшафту Марса, що фіксувалися в пам'яті комп'ютерів.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  Між орбітами Марса і Юпітера розмі¬щується пояс малих планет Сонячної системи — зви¬чайно їх називають астероїдами. Найбільшим з них е Церера, радіус якої оцінюється приблизно у 1000 кіло¬метрів. Діаметр астероїда Паллади дорівнює 490 кіло¬метрів. Трохи менші розміри мають Юнона і Веста.
На сьогодні астрономи зареєстрували близько 2 ти¬сяч астероїдів. Для цих малих планет розраховано орбі¬ти, їх занесено у спеціальні каталоги.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  Сатурн – друга планета – велетень і шоста числом планета в Сонячній системі. Майже у всьому подібна до Юпітера, вона обертається навколо Сонця з періодом 29,5 земних років на відстані близько 9,5 а.о. Зоряна доба на Сатурні триває 10 год. 45 хв. Через швидке обертання він сплюснутий біля полюсів: полярний радіус планети менший від екваторіального. Періоди його обертання у різних широтах не однакові. Маса Сатурна в 95 разів більше за масу Землі, а сила тяжіння в 1,12 рази більша за земну.
Сатурн має на диво низьку густину, нижчу за густину води – лише 0,7 г/см3. І якби знайшовся такий велетенський океан з води, куди можна було б занурити Сатурн, він би не потонув. Така маленька густина свідчить про те, що, як і решта планет – гігантів, Сатурн переважно складається з водню і гелію.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПЛАН
1. Загальні відомості
2. Історія відкриття
3. Рух, розміри, маса
4. Склад і внутрішня будова
5. Супутники Урану
6. Кільця Урану
7. Магнітосфера
8. Уран у цифрах

1. Загальні відомості
УРАН, сьома від Сонця велика планета Сонячної системи, належитьдо планет-гігантів.
Цікаво, що Уран хоч і більше в діаметрі, але менше масою, ніж Нептун. Уран іноді ледь бачимо неозброєним оком у дуже ясні ночі; його неважко ототожнити в бінокль (якщо Ви знаєте точно, куди дивитися). Невеликий астрономічний телескоп покаже невеликий диск.
Відстань від Сонця 2870990000 км (19.218 а.е.), екваторіальний діаметр: 51,118 км, у 4 рази більший земного, маса: 8.686.10 25 кг, 14 мас Землі. Період обертання навколо Сонця — 84 із чвертю року. Середня температура на Урані — біля 60-ти Кельвінів.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  1. Особливості планет-гігантів. З чотирьох гігантських пла¬нет найкраще вивчено Юпітер — найбільшу планету цієї групи і найближчу з них до нас і Сонця. Вісь обертання Юпітера майже перпендикулярна до площини його орбіти, тому сезонних змін умов освітлення на ньому немає.
У всіх планет-гігантів обертання навколо осі досить швидке, а густина мала. Внаслідок цього вони значно стиснуті.
Усі планети-гіганти оточені потужними, великих розмірів атмосферами. І ми бачимо тільки, що в них плавають хмари, які внаслідок швидкого обертання витягнулися паралельними ек¬ватору смугами.
Смуги хмар видно на Юпітері навіть у слабкий телескоп (див. форзац). Юпітер обертається зонами — чим ближче до полюсів, тим повільніше. На екваторі період обертання 9 год 50 хв, а на середніх широтах на кілька хвилин триваліший. Аналогічно обертаються й інші планети-гіганти.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати