Главная » Файлы » Твори з української літератури » Твори інших літераторів на різноманітні теми (УКР ЛІТЕР) | [ Добавить материал ] |
В категории материалов: 34 Показано материалов: 31-34 |
Страницы: « Попередні 1 2 3 4 |
Сортировать по: Даті · Назві · Завантаженням · Переглядам
ТВІР)ОПИС ЗА КАРТИНОЮ С. В. ГЕРАСИМОВА «МАТИ ПАРТИЗАНА»
Корoткий опис: ТВІР)ОПИС ЗА КАРТИНОЮ
С. В. ГЕРАСИМОВА «МАТИ ПАРТИЗАНА»
Картина С. В. Герасимова «Мати партизана» за своїм ідейним звучан
ням близька до твору О. Довженка і на ній зображено героїчний подвиг
жінки в роки війни.
На передньому плані картини зображено жінку — матір партизана —
і німецького карателя. Це проста жінка у звичайному селянському одязі:
рясній спідниці темного кольору в червоні цяточки, просторій світлій
кофті. На голові — хустина. Ноги босі — фашисти виштовхали її з хати,
і взутись не встигла. За її спиною — односельці, яких зігнали карателі,
щоб залякати і примусити зізнатися, чий партизан.
Ліворуч від матері — її син — партизан. По розірваній сорочці, змуче
ному обличчю можна здогадатись, що його люто катували, але він ні в чо
му не зізнався. І молодий партизан, і його мати, і селяни, що стоять щільно
стіною за матір’ю, тримаються мужньо, гордо, з гідністю.
Обличчя карателя налилося кров’ю від люті і безсилля. Стара жінка,
яку він думав залякати, поставити на коліна, зневажає не тільки його,
а й саму смерть.
С. В. ГЕРАСИМОВА «МАТИ ПАРТИЗАНА»
Картина С. В. Герасимова «Мати партизана» за своїм ідейним звучан
ням близька до твору О. Довженка і на ній зображено героїчний подвиг
жінки в роки війни.
На передньому плані картини зображено жінку — матір партизана —
і німецького карателя. Це проста жінка у звичайному селянському одязі:
рясній спідниці темного кольору в червоні цяточки, просторій світлій
кофті. На голові — хустина. Ноги босі — фашисти виштовхали її з хати,
і взутись не встигла. За її спиною — односельці, яких зігнали карателі,
щоб залякати і примусити зізнатися, чий партизан.
Ліворуч від матері — її син — партизан. По розірваній сорочці, змуче
ному обличчю можна здогадатись, що його люто катували, але він ні в чо
му не зізнався. І молодий партизан, і його мати, і селяни, що стоять щільно
стіною за матір’ю, тримаються мужньо, гордо, з гідністю.
Обличчя карателя налилося кров’ю від люті і безсилля. Стара жінка,
яку він думав залякати, поставити на коліна, зневажає не тільки його,
а й саму смерть.
ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ І. ЇЖАКЕВИЧА «КРІПАКІВ МІНЯЮТЬ НА СОБАК» -7
Корoткий опис: ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ
І. ЇЖАКЕВИЧА «КРІПАКІВ МІНЯЮТЬ НА СОБАК»
З першого погляду картина І. Їжакевича «Кріпаків міняють на собак»
вражає правдивість відтворення художником важкої долі селянкріпаків.
Жахливе явище відобразив мистець: безправних, принижених людей
кріпосники міняють на собак.
На передньому плані — поміщики. Господар у халаті й домашніх туф
лях зручно вмостився на м’якому стільці біля круглого столу, застелено
го білою скатертиною. В руках у нього чубук. Він спокійно веде розмову
про обмін людей на собак. Поміщикгість сидить, спершись ліктем на стіл.
По одягу видно, що він з дороги. Вказуючи руками на кріпаків, гість щось
жваво говорить господарю, розпитує про тих, кого хоче обміняти на своїх
собак. Торгується завзято, бо кожного з породистих псів оцінює дорож
че, ніж кріпака.
Трохи далі — група селянкріпаків. Стоять вони тісним півколом, ніби
шукають захисту і підтримки один в одного. Вони покірно чекають ви
року. Кого забере приїжджий пан, відірве від сім’ї, вивезе в чуже село?
У постатях людей відчувається німа покірність кріпацькій долі. Вони
схилили голови, зіщулилися від усвідомлення неминучої біди. Зображені
на картині слуга, що притримує собак, та старий візник, який сидить біля
воза. Обом їм тяжко дивитися на жорстокий торг, боляче усвідомлювати,
що життя нещасних кріпаків гірше від собачого. Група кріпаків розташо
вана на фоні бідної селянської хатини. Це теж підкреслює безпросвітні
злидні селян.
І. ЇЖАКЕВИЧА «КРІПАКІВ МІНЯЮТЬ НА СОБАК»
З першого погляду картина І. Їжакевича «Кріпаків міняють на собак»
вражає правдивість відтворення художником важкої долі селянкріпаків.
Жахливе явище відобразив мистець: безправних, принижених людей
кріпосники міняють на собак.
На передньому плані — поміщики. Господар у халаті й домашніх туф
лях зручно вмостився на м’якому стільці біля круглого столу, застелено
го білою скатертиною. В руках у нього чубук. Він спокійно веде розмову
про обмін людей на собак. Поміщикгість сидить, спершись ліктем на стіл.
По одягу видно, що він з дороги. Вказуючи руками на кріпаків, гість щось
жваво говорить господарю, розпитує про тих, кого хоче обміняти на своїх
собак. Торгується завзято, бо кожного з породистих псів оцінює дорож
че, ніж кріпака.
Трохи далі — група селянкріпаків. Стоять вони тісним півколом, ніби
шукають захисту і підтримки один в одного. Вони покірно чекають ви
року. Кого забере приїжджий пан, відірве від сім’ї, вивезе в чуже село?
У постатях людей відчувається німа покірність кріпацькій долі. Вони
схилили голови, зіщулилися від усвідомлення неминучої біди. Зображені
на картині слуга, що притримує собак, та старий візник, який сидить біля
воза. Обом їм тяжко дивитися на жорстокий торг, боляче усвідомлювати,
що життя нещасних кріпаків гірше від собачого. Група кріпаків розташо
вана на фоні бідної селянської хатини. Це теж підкреслює безпросвітні
злидні селян.
МАТЕРІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ... (За творчістю українських поетів і письменників) Кожному з нас дорогу в цей світ дала найдорожча людина. Хто щодня
Корoткий опис: МАТЕРІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ...
(За творчістю українських поетів і письменників)
Кожному з нас дорогу в цей світ дала найдорожча людина. Хто щодня
проводжає нас до школи, зігріваючи нашу путь ласкавим поглядом? Хто
переживає за наші успіхи й поразки більше, ніж за свої? Хто любить нас не
за досягнення й результати, а за те, що ми є?
Мама.
Найніжніше в світі слово. Найрідніша в світі людина. До теми мате
ринства звертались чи не всі письменники і поети різних часів і народів.
Загадка материнської любові притягує до себе все нових і нових митців.
«Сива ластівка», «чаєчканебога», «моя босонога Ярославна», «мамого
лубка» — перелік поетичних образів матері нескінченний. Мені надзви
чайно подобається «Пісня про рушник» Андрія Малишка. Слухаю її,
і в уяві постають невтомні руки матерітрудівниці, яка завжди пильнує
своїх діточок, і її безсонні ночі, і цілоденна праця. Визнанням ролі матері
(За творчістю українських поетів і письменників)
Кожному з нас дорогу в цей світ дала найдорожча людина. Хто щодня
проводжає нас до школи, зігріваючи нашу путь ласкавим поглядом? Хто
переживає за наші успіхи й поразки більше, ніж за свої? Хто любить нас не
за досягнення й результати, а за те, що ми є?
Мама.
Найніжніше в світі слово. Найрідніша в світі людина. До теми мате
ринства звертались чи не всі письменники і поети різних часів і народів.
Загадка материнської любові притягує до себе все нових і нових митців.
«Сива ластівка», «чаєчканебога», «моя босонога Ярославна», «мамого
лубка» — перелік поетичних образів матері нескінченний. Мені надзви
чайно подобається «Пісня про рушник» Андрія Малишка. Слухаю її,
і в уяві постають невтомні руки матерітрудівниці, яка завжди пильнує
своїх діточок, і її безсонні ночі, і цілоденна праця. Визнанням ролі матері
УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО — ЖЕРТВА КРІПАЧЧИНИ (За повістю І. С. НечуяЛевицького «Микола Джеря»)-7
Корoткий опис: УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО — ЖЕРТВА КРІПАЧЧИНИ
(За повістю І. С. НечуяЛевицького «Микола Джеря»)
У повісті І. С. НечуяЛевицького «Микола Джеря» перед читачем
постає галерея образів: Микола — головний герой, його батьки, дружина,
односельці. Усі вони живуть в кріпацькій неволі, і ця обставина обумов
лює їхні долі. Це справжні трудівники землі, але вони змирилися із нево
лею і не бачать ніякого виходу.
Один із них — Петро Джеря, батько Миколи. «Високий, тонкий» чо
ловік, «з нужденним блідим лицем та смутними очима...» Глибокі змор
шки на щоках, на лобі, грубі руки — все це ніби казало, що йому важко
жилося на світі. Скільки він вижав, перемолотив та перевіяв тими рука
ми хліба на панщині за свій довгий вік! Але та важка праця не принесла
Джері нічого, окрім мозолів. Безправне становище зломило його волю,
позбавило радості в житті. Врештірешт, старий Джеря помер. Автор ро
бить висновок, що причина тому — непосильна праця і напівголодне існу
вання: «Важка праця виссала з його всю кров. Вся його сила пішла на
чужу користь, в чужу кишеню...»
Трагічною є і постать Нимидори. Змалечку залишилася вона сиро
тою, довелося їй зазнати лиха в дядьковій хаті, а потім і в наймах. Після
одруження вона розцвіла й була посправжньому щаслива. Але знову —
і тепер назавжди — життя було розтоптане кріпаччиною. Не витримав
ши наруги пана, її залишає коханий чоловік, батько єдиної донечки. Усі
двадцять років чекала на нього, виглядала і вдень і вночі. Після смерті
старої Джерихи зосталась у неї одна втіха — донька Любка. Та Нимидору
зсушила, зів’ялила нужда. Лиха недоля зістарила її завчасу. Так і не поба
чивши Миколи, Нимидора померла. «Вмерла безталанною, як і родилась
безталанною»,— свідчить автор.
Передчасно помер на чужині і Кавун — товариш Миколи. Утікши
разом з іншими вербівчанами на сахарні, він знайшов там свою смерть.
Змучене нелюдським життям, «все його живоття висохло до решти, до
останньої краплі». Фраза автора лаконічна й змістовна: «Петро вмер на
чужині між чужими людьми».
У своїй повісті І. НечуйЛевицький доводить, що жертва кріпаччини
— все українське село, бо такі суспільні порядки не тільки не дають мож
ливості розвиватися суспільним стосункам, а при корені знищують,
руйнують людське життя, нівечать долі. Але надія є. Вогник її пломеніє
в нескореній душі Миколи Джері, який усе своє життя нестримно проте
стує проти панів, заперечує рабство і поневолення.
(За повістю І. С. НечуяЛевицького «Микола Джеря»)
У повісті І. С. НечуяЛевицького «Микола Джеря» перед читачем
постає галерея образів: Микола — головний герой, його батьки, дружина,
односельці. Усі вони живуть в кріпацькій неволі, і ця обставина обумов
лює їхні долі. Це справжні трудівники землі, але вони змирилися із нево
лею і не бачать ніякого виходу.
Один із них — Петро Джеря, батько Миколи. «Високий, тонкий» чо
ловік, «з нужденним блідим лицем та смутними очима...» Глибокі змор
шки на щоках, на лобі, грубі руки — все це ніби казало, що йому важко
жилося на світі. Скільки він вижав, перемолотив та перевіяв тими рука
ми хліба на панщині за свій довгий вік! Але та важка праця не принесла
Джері нічого, окрім мозолів. Безправне становище зломило його волю,
позбавило радості в житті. Врештірешт, старий Джеря помер. Автор ро
бить висновок, що причина тому — непосильна праця і напівголодне існу
вання: «Важка праця виссала з його всю кров. Вся його сила пішла на
чужу користь, в чужу кишеню...»
Трагічною є і постать Нимидори. Змалечку залишилася вона сиро
тою, довелося їй зазнати лиха в дядьковій хаті, а потім і в наймах. Після
одруження вона розцвіла й була посправжньому щаслива. Але знову —
і тепер назавжди — життя було розтоптане кріпаччиною. Не витримав
ши наруги пана, її залишає коханий чоловік, батько єдиної донечки. Усі
двадцять років чекала на нього, виглядала і вдень і вночі. Після смерті
старої Джерихи зосталась у неї одна втіха — донька Любка. Та Нимидору
зсушила, зів’ялила нужда. Лиха недоля зістарила її завчасу. Так і не поба
чивши Миколи, Нимидора померла. «Вмерла безталанною, як і родилась
безталанною»,— свідчить автор.
Передчасно помер на чужині і Кавун — товариш Миколи. Утікши
разом з іншими вербівчанами на сахарні, він знайшов там свою смерть.
Змучене нелюдським життям, «все його живоття висохло до решти, до
останньої краплі». Фраза автора лаконічна й змістовна: «Петро вмер на
чужині між чужими людьми».
У своїй повісті І. НечуйЛевицький доводить, що жертва кріпаччини
— все українське село, бо такі суспільні порядки не тільки не дають мож
ливості розвиватися суспільним стосункам, а при корені знищують,
руйнують людське життя, нівечать долі. Але надія є. Вогник її пломеніє
в нескореній душі Миколи Джері, який усе своє життя нестримно проте
стує проти панів, заперечує рабство і поневолення.