| Главная » Файлы » Твори з української літератури | [ Добавить материал ] |
| В разделе материалов: 367 Показано материалов: 341-350 |
Страницы: « Попередні 1 2 ... 33 34 35 36 37 Наступні » |
РОЗДУМИ НАД ПОЕЗІЄЮ (За віршем В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина?»)
(За віршем В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина?»)
«Ти знаєш, що ти — людина?» З таким вимогливим запитанням звер
тається Василь Симоненко до кожного свого читача. Без зайвих слів і «кра
сивостей», чітко, ясно, лаконічно. Задуматися має кожен. Хто я в цьому
світі? Навіщо живу? З відповідями на ці питання рано чи пізно доводить
ся визначатися кожній людині. Будучи дуже молодим, Симоненко відчу
вав, що життя надто швидкоплинне, аби розбазарювати його. Автор нага
дує про найвищу цінність, неповторність людського життя. Хто не вірить
в себе, свої сили, має пам’ятати про свою унікальність на цій землі. Кожен
з нас несе відповідальність за себе, тому що тільки «сьогодні усе для тебе».
Залишити по собі гарні спогади, добрі діла — нелегка справа. Тому й «жити
ЛАГІДНИЙ СВІТ ДИТИНСТВА (За дилогією М. Стельмаха «Гусилебеді летять», «Щедрий вечір»)
(За дилогією М. Стельмаха «Гусилебеді летять», «Щедрий вечір»)
Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті —
«Гусилебеді летять», «Щедрий вечір». Автобіографічні за своїм змістом,
вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький
Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій.
Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини:
він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господар
ству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитин
ства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так
НАМ УСІМ НЕОБХІДНА ВОЛЯ ДО ЖИТТЯ (За оповіданням О. Довженка «Воля до життя»)
(За оповіданням О. Довженка «Воля до життя»)
Роки Великої Вітчизняної війни — це страшний, грізний і водночас
славетний період нашої історії. В цей час весь народ став на захист своєї
землі. Олександр Довженко бачив гіркоту поразок і відступів початку
війни. У листі до своєї дружини від 4 червня 1942 року він пише: «Я буду
писати про страждання, і героїзм, і трагедію свого народу».
А вже 13 листопада 1942 року в газеті «Известия» було опубліковане
його оповідання «Воля до життя», яке і дало відповідь на питання: завдя
ки чому вистояв і не загинув народ?
Це оповідання — величний гімн солдату, який не дав ворогу знищити себе,
переміг смерть своєю волею до життя. Головний герой — Іван Карналюк —
звичайний солдат, якого було поранено під час бою. Незважаючи на нестерп
ний біль і страшну коровотечу, він вибирається з небезпечної ділянки. Опри
томнівши після втрати свідомості, він не дає собі заснути словами «втрачаю
свідомість». І, щоби цього не сталось, закрив рану, щільно притулившись до
дерева, і широко розплющив очі. Вся поведінка Івана після поранення — при
клад величезної напруги всіх фізичних і душевних сил з єдиною метою:
вижити. Після ампутації руки лікування не дало результатів
і газова гангрена «поповзла» далі. Лікарі зрозуміли, що надії немає. Але не
здався солдат! Заради коханої, заради золотого свого Поділля, заради самого
життя він змагався зі смертю. Він не тільки зумів підняти своє помираюче тіло,
а й захопив усіх присутніх своєю волею до життя. Хірург був вражений такою
мужністю, «ніколи ще не хотілось йому так палко врятувати життя людині, як
зараз». Вони зробили ще одну спробу і перемогли!
«Ви виграли генеральну битву майже без всяких засобів до перемо
ги»,— констатував лікар. Особисто мене цей твір багато чому навчив.
Часто я здаюсь під тиском обставин і припиняю боротьбу. Труднощі зда
ються непереборними. Але прочитавши оповідання Довженка, я поно
вому подивився на себе, свої вчинки. Я збагнула, що справді необхідно
мати волю до життя, і не тільки на війні.
МОЄ ВРАЖЕННЯ ВІД ОПОВІДАННЯ О. ДОВЖЕНКА «ВОЛЯ ДО ЖИТТЯ»-7
О. ДОВЖЕНКА «ВОЛЯ ДО ЖИТТЯ»
(Твірроздум)
Оповідання про війну О. П. Довженка — це великої сили твори, які в ті
грізні роки допомагали людям вистояти і перемогти. Багато з них про ре
альних людей і невигадані події, бо письменник сам пройшов дорогами війни.
Мене дуже вразило оповідання «Воля до життя». А слова: «Є воля —
є людина! Нема волі — нема людини! Скільки волі, стільки й людини»
примусили й мене замислитися над своєю волею і вчинками.
Я був вражений тим бажанням жити і боротися за своє життя зране
ного Івана Карналюка. Навіть хірурга, який, здавалось, вже все бачив на
війні, вразила сила волі пораненого, життя якого ледь у знівеченому тілі.
УЧИТЕЛЮ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ (За поезією В. Сосюри «Учитель»)
(За поезією В. Сосюри «Учитель»)
Вчителько моя, зоре світова...
А. Малишко
У кожного з нас є в житті Вчитель у найвищому розумінні цього сло
ва: мудрий порадник, суворий наставник, лагідний помічник. Поетові
Володимиру Сосюрі пощастило — в його житті був учитель, що завою
вав повагу і щиру любов своїх учнів. Йому присвятив поет свого вірша
через багато років після закінчення школи. Вдячний учень пам’ятає
найдрібніші і найпростіші деталі його зовнішності: «тихий карий зір і ка
шель... сухий». І це невипадково: учительнаставник став рідною, близь
кою людиною. Особливої довірливості, інтимності віршу надає його фор
ма — звертання до вчителя. Це неначе сповідь, звіт дорослої людини. Автор
стверджує, що праця вчителя не була марною, він залишив глибокий слід у
душах своїх вихованців:
Ти вчив любити подвиги людини,
Красу труда й безсмертний рідний край.
Учитель допомагав їм дорослішати й пізнавати світ:
З тобою наша молодість розквітла
І наших дум пориви огняні.
Нині говорять, що бути вчителем непрестижно, несучасно, але я не
згодна з цим. Чи може хтось бути сучаснішим за людей, які виховують
майбутнє країни? Я погоджуюсь із Володимиром Сосюрою, що вчительсь
кий «благородний, безкорисливий труд» є «подвигом високим». І дока
зом тому є цей чудовий вірш.
«СЕРЦЯ, ОГРІТІ ПЕРШОЮ ЛЮБОВ’Ю» (За повістю І. Франка «Захар Беркут»)
(За повістю І. Франка «Захар Беркут»)
Перу Івана Яковича Франка належить величезна кількість праць
найрізноманітнішого спрямування. Виявив він себе і як талановитий по
вістяр. Доказом тому є його повість «Захар Беркут». Написана вона була
1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бен
тежить читача.
Описані події відбуваються 1241 року — у найтяжчий для українських
земель час боротьби з монгольською навалою. У такі страшні й водночас
героїчні часи найкраще і найповніше виявляються людські характери.
Найсвітлішими образами, що увібрали найкращі і найчистіші риси ук
раїнського народу, стали двоє закоханих — Максим і Мирослава. Від почат
ку знайомства з Максимом ми спостерігаємо за ним, дивуючись його силі
ОБРАЗ МИРОСЛАВИ (За повістю І. Франка «Захар Беркут»)
План
1. Мирослава — донька боярина.
2. Гармонійна приємна зовнішність.
3. Рішучий, прямий характер.
4. Сміливість, відвага, розум.
5. Здатність сильно і вірно кохати.
6. Палкий патріотизм.
ОБРАЗ МИРОСЛАВИ
(За повістю І. Франка «Захар Беркут»)
Із великою любов’ю змальовує І. Франко образ дівчини Мирослави
у повісті «Захар Беркут». Мирослава — молода вродлива дівчина, рано
втративши матір, знала лише любов і турботу батька. Для неї головне —
бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління і серце. Тому вона
і виступає проти батька на боці народу, стає справжньою патріоткою своєї
вітчизни. Зрозумівши, на чиєму боці правда, дізнавшись про зрадництво
ЗАХАР БЕРКУТ - характеристика (7)
Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини
має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці.
Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті —
«Захар Беркут».
Ми бачимо Захара Беркута уже дев’яностолітнім старцем, «сивим
голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поваж
ний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був
правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тися
чолітні пісні та перекази».
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусід
ських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти
має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада — ось що
було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змо
лоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся За
ЗАХАР БЕРКУТ — МУДРИЙ ВАТАЖОК ТУХОЛЬСЬКОЇ ГРОМАДИ
ТУХОЛЬСЬКОЇ ГРОМАДИ
(За повістю І. Франка «Захар Беркут»)
Іван Франко — великий український письменник. Ідея спільності,
гідного людини життя народу були для нього настільки близькими,
що знайшли відгук у його художніх творах. Із найбільшою силою про
звучала вона в історичній повісті «Захар Беркут». В образі головного
героя уособлюється ідея Франкового твору. У ньому втілені міць, сила,
мудрість народу. Високий на зріст, строгий лицем, Захар Беркут, «...не
зважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Його основ
ним життєвим покликанням є праця на користь народу. Навіть у по
хилому віці Захар бере активну участь у житті громади, допомагає
своїм досвідом, лікарськими знаннями. Своє життя він присвячує бо
ротьбі за збереження єдності людей. Перед смертю Захар Беркут ба
чить перемогу справи, якій віддав усі свої пориви і сили. Переконли
вістю, життєвою мудрістю сповнені його виступи перед тухольською
громадою. Слова свого він дотримує завжди. Він із гордістю говорить:
«Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові». Навіть по
мираючи, він думає про майбутнє свого народу. Він закликає їх три
матися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила
не змогла їх перемогти.
Я захоплююсь образом Захара Беркута, в якому втілено народну
мудрість, патріотизм, відданість народній справі.
«ШИРОКО ДОЛИНОЮ МІЖ ДВОМА РЯДАМИ РОЗЛОЖИСТИХ ВЕРБ...» -7
РЯДАМИ РОЗЛОЖИСТИХ ВЕРБ...»
(І. НечуйЛевицький — неперевершений майстер описів природи)
Повість «Микола Джеря» називають одним із кращих творів І. С. Не
чуяЛевицького. І одна з причин такого визнання — неперевершені опи
си природи. Академік О. Білецький зазначав, що «у нього [НечуяЛевиць
кого] майже немає творів, куди пейзаж не входив би як обов’язковий
елемент». Уже на першій сторінці повісті нас зустрічає Краса: «Серед до
лини зеленіють розкішні густі та високі верби», скрізь бачиш море садків.
Звідусіль, з усіх куточків села плине багатство природи: «село наче в роз
кішних алеях». Природні барви буяють, полонять око читача: «левади
розложисті й зелені», береги «оксамитові», «соняшники жовті», і над усим
цим — сонце «несе золоте й срібне марево».