Корoткий опис:  ІНТИМНА ЛІРИКА П. ТИЧИНИ
Павло Григорович Тичина — класик українського письменства. Звучан
ня дивовижних сонячних кларнетів, поривання вітру з України — усе це орга
нічно входить у наше життя. Художнє, довершене слово поета, сповнене філо
софського змісту, бринить сталлю і ніжністю. Він розкриває духовний світ
людини, показує її життя в гармонії з природою і власними почуттями.
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ці довершені у своїй музичності рядки — одне з найвизначніших до
сягнень української літератури. У цих рядках Тичина зумів передати всі

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ГЛИБИНА I ЩИРIСТЬ ПОЧУТТIВ ЗАКОХАНОСТI, ВIРНОСТI,
СВIТЛОЇ РАДОСТI У ВIРШАХ П. ТИЧИНИ
Якось П. Г. Тичина сказав про Т. Шевченка та I. Франка: «…цiлий всесвiт
їхнi душi творчо поглинали — i водночас на всесвiт свiтили самi…» Подiбне
можна сказати i про самого П. Тичину.
Видатний поет ХХ століття, талановитий, тонкий, оригiнальний та,
на жаль, майже зовсiм неоцiнений прозаїк i публiцист, цiкавий критик та
лiтературознавець — таким був Павло Тичина.
Поступово, але неухильно, поет знаходив свою, тiльки йому прита
манну, манеру письма. Кожний вiрш П. Тичини — це особлива картина,
яку читач уявляє собi. Усе передається за допомогою слiв, але результат
не можна описати словами:
Десь на днi мого серця
Заплела дивну казку любов.
Я пiшов вiд озерця
Ти сказала менi: «Будь здоров!
Будь здоров, мiй любий юначе!..»
Ах, а серце i досi ще плаче.
Я iшов вiд озерця
Тичина — поет вiд природи. Його вiршi йдуть вiд душi, у них вiн вкладає
частку себе. Його iнтимна лiрика вабить читача своєю чистотою почуттiв

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПАВЛО ТИЧИНА
Доповідь про поета
Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. в с. Пісках Козе
лецького повіту на Чернігівщині в сім’ї дяка. Навчався в бурсі, згодом —
Чернігівській семінарії. Будучи музично обдарованою людиною, П. Тичи
на співав спочатку у семінарському, а пізніше — міському хорі. 1913 року
він переїхав до Києва і вступив до Київського комерційного інституту,
підробляв у редакціях журналу «Світло» і газети «Рада», а також помічни
ком хормейстера в театрі М. Садовського. 1918 року П. Тичина став чле
ном редколегії газети «Нова рада». Того ж року в Києві вийшла перша збірка
поета «Сонячні кларнети». 1923 року П. Тичина переїхав до Харкова і став
членом редколегії журналу «Червоний шлях». Належав до «Гарту», потім
до ВАПЛІТЕ. У цей період поет був неодноразово критикований за націо
налістичні ухили. Аби уникнути фізичного знищення, йому довелося по
ступово пристосовуватись до ідеологічних вимог партії.
З 1934 р. П. Тичина був визнаний офіційним класиком української ра
дянської літератури, шанований партією та урядом, удостоєний чи не всіх
нагород і почесних звань: 1929 року він став академіком АН УРСР, членом
кореспондентом Білоруської АН, пізніше був лауреатом Сталінської премії
(1941) та Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1962), міністром ос
віти УРСР, депутатом Верховних Рад СРСР та УРСР, Головою Президії Вер
ховної Ради УРСР (1953—1959). Остання збірка поета «Осінні зорі» вийш
ла друком 1964 року. Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. в Києві.
П. Тичина — один з найобдарованіших та найконтроверсійніших укра
їнських митців ХХ ст. Перші поезії П. Тичини з’являються у 1906—
1907 рр. На зацікавлення юнака літературою мав вплив М. Коцюбинсь
кий. Друкуватися П. Тичина почав 1912 р. в київському журналі «Українська
хата». Від перших поетичних спроб, позначених впливом
Т. Шевченка, О. Олеся, М. Вороного, Г. Чупринки та ін., поет швидко
еволюціонував, і вже дебютна збірка «Сонячні кларнети» (1918) стала подією
в українській літературі. П. Тичина зміг синтезувати принципи імпресіоні
стичної та символістської манери творення образу, музичність вірша, по
єднати найкращі здобутки українського та світового модернізму.
«Сонячні кларнети», особливо друга частина збірки, просякнуті почут
тям молодості й оптимізму, світлими та радісними образами, поро
дженими надією на відродження української нації до державного життя
після кількох століть колоніального рабства. Ставлення поета до національ
ної революції розкривають поема «Золотий гомін» і твори, друковані
в періодиці: «Гей, вдарте в струни кобзарі…», «Ой що в Софійському
заграли дзвони…»
Але вже у грудні 1917 р. більшовики розв’язали війну з Центральною
Радою. У пам’ять про загиблих під Крутами П. Тичина написав поезію
«Пам’яті тридцяти». Жорстокість більшовиків вжахнула поета,
тому й у поезіях збірки, позначених 1918 р., відчутне засудження жор

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ОСОБЛИВОСТІ РАННЬОЇ ПРОЗИ В. ВИННИЧЕНКА
Володимир Винниченко — один із найталановитіших українських про
заїків і драматургів. Але його людська і творча доля складалася дуже
важко. Свого часу за відверті виступи був оголошений ворогом соціалізму,
націоналістом, агентом імперіалістичних держав, інтервентом. І як на
слідок — сидів у тюрмах, жив нелегально, емігрував і знову, ризикуючи,
переходив кордон. «Метри» ж критичного цеху, побачивши в доробку пись
менника образи хворобливобезвольні, хисткі у переконаннях і навіть амо
ральні у поведінці, називали його проповідником індивідуалізму й суціль
ної аморальності. Його ім’я було поховане під тоннами критичних статей,
його творчість старанно обминалася укладачами підручників та енцикло
педій. Але він знову повертається до нас із понад півстолітнього забуття.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ТВОРЧА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ МИТЦЯ (В. ВИННИЧЕНКО)
Без перебільшення тріумфальним був прихід в українську прозу Воло
димира Винниченка. Його ім’я відразу стало поряд з іменами найвидатні
ших митців. І якби Винниченко, крім своїх ранніх оповідань, не написав би
більше нічого, він усе одно лишився б у нашій літературі. А міг би й не написа
ти, бо жити йому довелося в драматичний і жорстокий час, бо міг і не вціліти
в ньому. Адже судилося йому бути в епіцентрі всіх тодішніх подій в Україні,
жити активним політичним життям, коли на літературу в людини, здається,
зовсім не лишається часу і сил. Тільки натура титанічного духу й грандіозного
творчого потенціалу могла не загубитися безслідно й не розпорошитися під
руйнівними вітрами тієї страшної епохи, коли таких, як Винниченко, безжаль
но винищувала машина тоталітарного терору.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  «НЕМА, ПРОПАВ, ПОМЕР ГРІХ»
(За п’єсою В. Винниченка «Гріх»)
Що таке гріх? Де шукати тонку грань між праведним і грішним? І чи
є вона взагалі? Який гріх є найтяжчим? На ці та інші питання намагався
знайти відповіді В. Винниченко у п’єсі «Гріх». Вустами головної героїні
автор говорит, що безгрішна людина — «... солоденька мамалига..., не здат
на ні на який гріх. А значить, і ні на яку святість».
Марія, дівчина «... років 26... Постать гнучка, ходить легко, але немов
недбало. Манера балакати насмішкувата...»,— головна героїня п’єси. Вона
дивує, а подекуди навіть шокує нас своєю «екстравагантністю». Прику
рена від лампадки цигарка, відверте глузування над подругою Ніною, якій
Марія придумала образливе прізвисько — Муфта, бажання спокусити мо
наха, що за вбивство трьох людей прирік сам себе на довічне ув’язнення

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ЩАСТЯ ЯК ПРОБЛЕМА БУТТЯ
(За оповіданням В. Винниченка «Момент»)
В. Винниченко в оповіданні «Момент» стверджує: «Щастя — момент.
Далі вже буде буденщина, пошлість». Невже й справді щастя таке швид
коплинне? Виходить, не слід планувати майбутнє, а жити лише сьо
годнішнім днем? Спробуємо знайти відповіді на ці питання, проаналізу
вавши вчинки персонажів твору В. Винниченка.
Головний герой оповідання — тюремний оповідач на прізвисько Шехе

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ПОКАЗ ЗРУШЕНЬ У СЕЛЯНСЬКІЙ СВІДОМОСТІ
В ОПОВІДАННІ В. ВИННИЧЕНКА «САЛДАТИКИ!!»
«Салдатики!!» Замуштровані, покірні виконавці наказів командирів і са
мого царя, а все ж рідні, свої, вихідці із селян, робітників, бідняцькі, вдо
вині сини. Саме до них із криком душі звертається Явтух, ватажок сільської
громади, герой оповідання В. Винниченка «Салдатики!!» І саме таку назву
обирає автор для свого твору. Проживши все життя чесно, за законами
християнської моралі, не зробивши нікому зла, Явтух не розуміє, як можна
стріляти в безневинних, доведених нуждою та голодом до відчаю людей.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО —
МАЙСТЕР ПСИХОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ
Видатний український письменник В. К. Винниченко почав художню
творчість в епоху соціальних бур і потрясінь — на початку ХХ століття.
У літературі того часу теж ішли активні пошуки нового шляху до художньо
го осмислення дійсності. Реалізм уже не задовольняв вимогливого читача.
«…Імпресіонізм, примітивізм, натуралізм, чортбіс, все, що може найкраще
обкреслити людину, давайте все сюди!» — устами свого героя Олафа Сте
фензона заявляє В. Винниченко. І справді, ознаки всіх цих стилів наявні
у творах письменника, а найголовніша з них, — психологізм.
Автор намагається проникнути в найглибші закутки людської душі,
показати складність та неоднозначність характерів, причини вчинків.
У творах, присвячених соціальним зрушенням у свідомості селянства,
напередодні першої російської революції 1905 року, В. Винниченко до
сліджує психологію натовпу. Прихильники традиційного романтизму по
казували натовп як однорідну сіру масу, як тло, на якому діє герой твору.

Читати далі   Написати відгук/Голосувати  

Корoткий опис:  ХУДОЖНЯ МАЙСТЕРНІСТЬ С. ВАСИЛЬЧЕНКА
У ПОВІСТІ «ТАЛАНТ»
Твори С. Васильченка залишають по собі незабутнє враження,
і не стільки своїм змістом, скільки формою, художнім втіленням. Кожен
рядок (якщо це не діалог) — ніби пісня. Пейзажі, монологи, авторська роз
повідь — суцільні закодовані картини, символічні та метафоричні.
Важко сказати навіть, який художній прийом у С. Васильченка улюб
лений.
Осіннє листя не пожовтіло, а його «золотарі позолотили», торба —
«мандрівниця», вірші — «зелені, зелені, як рута». Повітря — «чисте, хо
лодне, дише, як вино».
Постійно переплітаються темні і світлі тони: «чорний в жалобі веле
тень ліс», «процесія мовчазна, сувора» — і квіти, стрічки, гірлянди хри
зантемові білі, «у вікнах золотих»; «юнощі, що з карими очима, попи
старі — в їх бороди сиві — несуть...», «Будували, сподівались — ударив
грім: розбив, по полю розвіяв...». Засіб контрасту створює неповторне
враження й далі, у відомій символічній картині нічного дощу: «А з усіх
боків шумлять вікна — плачуть...» — і «В мене грає радість, як вино...».

Читати далі   Написати відгук/Голосувати