| Главная » Файлы » Твори з української літератури | [ Добавить материал ] |
| В разделе материалов: 367 Показано материалов: 211-220 |
Страницы: « Попередні 1 2 ... 20 21 22 23 24 ... 36 37 Наступні » |
ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ У ПОВІСТІ С. ВАСИЛЬЧЕНКА «ТАЛАНТ»
ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ
У ПОВІСТІ С. ВАСИЛЬЧЕНКА «ТАЛАНТ»
Цінність художнього твору визначається не широтою порушених про
блем, не значущістю ідей, а тим, наскільки переконливе його художнє
слово в постановці та розв’язанні вічних проблем людства: добра і зла,
життя та смерті, мрії і дійсності.
Добро постійно бореться зі злом, та, на жаль, не завжди перемагає. Це
ми бачимо й у повісті С. Васильченка «Талант». Молоді здібні учителі
прагнуть одержати вищу освіту, щоб потім нести культуру на село, відда
вати свій талант людям. Цьому перешкоджає і державна політика (не
виділяються кошти на школу, тому вона така стара та розвалена, юнакам
із простолюду майже неможливо пробитися в університет), і місцева влада
ЗАГУБЛЕНИЙ ТАЛАНТ (За повістю С. Васильченка «Талант»)
(За повістю С. Васильченка «Талант»)
Про долю народних талантів писав ще Тарас Шевченко у своїх росій
ських повістях. Крізь мури темноти й забобонності, класової зверхності
в царській Росії пробивалися лише поодинокі таланти, такі як сам Шев
ченко, видатний актор Щепкін та деякі інші. Більшість же гинули в мо
рокові кріпацтва, пореформених криз, революційних ситуацій.
Як письменник С. Васильченко залишався усе життя вірним селу,
сільській інтелігенції. Звідти він вийшов і знав про це життя найкраще.
Піп, дяк, учитель, можливо, земський начальник — ось і всі, на кому
трималася духовність та культура сільських жителів. Але це за умови, що
всі вони дбали про ту культуру й освіту. Здебільшого ж було не так.
У селі, про яке пише автор, піп «дерій, зажера, заїдливий», «тільки пут
ня людина прибуде в село — з’їсть». Дяк із ним запекло ворогує, пиячить
та бешкетує, бо не бачить мети в житті. Їм не до культури, освіти селян.
Тому й школа тут — «руїна — чорна, як головешка, ніби од печалі пригорі
ла. Посередині — провалений дах. Стріха з одного боку висока, з другого —
СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО Доповідь про письменника
Доповідь про письменника
Степан Васильович Панасенко (справжнє прізвище письменника) на
родився 27 грудня 1878 р. у м. Ічні на Чернігівщині в селянській родині.
1895 р. він вступив до Коростишівської семінарії, після закінчення якої
вчителював на Київщині й Полтавщині. 1904 року С. Васильченко на
вчався у Глухівському учительському інституті, але змушений був зали
шити його і переїхати на Донбас, де за участь у робітничих демонстраці
ях 1905 р. він був заарештований. По виході 1908 р. з Бахмутської тюрми
С. Васильченко повернувся до Ічні і присвятив себе літературній праці.
1910 р. він переїхав до Києва, де протягом чотирьох років працював
у газеті «Рада» завідувачем відділу хроніки. У роки Першої світової війни
ЖАНРОВА І ТЕМАТИЧНА РОЗМАЇТІСТЬ ЛІРИКИ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ
ЛІРИКИ ОЛЕКСАНДРА ОЛЕСЯ
Олександрандр Олесь — один із найталановитіших поетів початку
XX століття, уже перша збірка якого засвідчила, що «Україна,— за слова
ми М. Грушевського,— дістала поеталірика, котрого виглядала з часів
Шевченка».
Уже перший друкований вірш, датований 1903 роком, конкретизує
витоки тих «срібних акордів, що з серця знялись»:
В дитинстві ще… давно, давно колись
Я вибіг з хати в день майовий…
Шумів травою степ шовковий,
Сміявся день, пісні лились…
Весь божий світ сміявсь, радів…
Раділо сонце, ниви, луки…
І я не виніс щастямуки,
І задзвеніли в серці звуки,
І розітнувсь мій перший спів.
Ці перші поетичні рядки засвідчили сповідальну щирість, простоту,
непогамовність та емоційну складність почуття, а також свіжість, сонце
сяйність, музикальність поетичного слова.
«З ЖУРБОЮ РАДІСТЬ ОБНЯЛАСЬ…»
(За творчістю Олександра Олеся)
Неповторність творчості цього поета критика помітила одразу. Іван
Франко високо оцінив самобутність таланту Олеся і захоплено привітав його
першу збірку, хоча й іронізував над тим, що поета турбує тільки кохання.
Олександр Олесь — природжений поет, який вибудував власний світ
слова й почувань. Час довів, що цей світ, в якому «з журбою радість об
нялась», не чужий сучасному читачеві.
Після свята в Полтаві на честь відкриття пам’ятника Котляревському
О. Олесь усвідомив себе українським поетом, «здебільшого громадянсь
ким, й репрезентантом української інтелігенції того часу». Саме це усві
домлення дало поштовх буйному розквіту творчості Олеся в 1905—1907
роках. Недаремно його називали співцем революції 1905 року:
Я вірю в диво! Прийде час,—
І вільні й рівні встануть люди
І здійснять мрії всі ураз!
ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ Доповідь про письменника
Доповідь про письменника
Олександр Іванович Кандиба (Олександр Олесь — літ. псевдонім)
народився 5 грудня 1878 р. у м. Крига (тепер Білопілля) на Сумщині
в заможній селянській родині. Після закінчення сільської школи навчався
в Дергачівському училищі. 1903 року він закінчив Харківський ветеринар
ний інститут, працював статистиком у земстві та ветеринарним лікарем на
київських бойнях. 1912 року О. Олесь виїздив за кордон, до Австрії та Італії,
де зустрічався з І. Франком та О. Кобилянською. Поет радісно вітав Лют
неву революцію 1917 р. У лютому 1919 р. О. Олесь у складі дипломатич
ної місії УНР виїхав до Угорщини. Пізніше він жив у Відні та Берліні,
остаточно оселився в Празі, де й провів решту життя. Помер О. Олесь
22 липня 1944 р. в Празі. Його син Олег Кандиба (1907—1944) також став
відомим українським поетом (писав під псевдонімом Олег Ольжич).
Перша поетична збірка О. Олеся «З журбою радість обнялась» вий
шла 1907 р. у Петербурзі. Поет вніс до української літератури нові обра
зи і ритми. Відсутність повчального тону в поезіях О. Олеся сприймала
ся сучасниками як розрив із попередньою народницькою традицією. Поряд
ДУХОВНІ ОРІЄНТИРИ В ПОВІСТІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЗЕМЛЯ»
ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЗЕМЛЯ»
1901 року Ольга Кобилянська завершує роботу над повістю «Земля», що
стала вершиною творчості письменниці, викликала захоплення як в Україні,
так і за кордоном. У ній гармонійно переплелося суспільне й особисте, вічні
проблеми любові й страждання, добра і зла. Відчуваєш, з якою емоційністю
і теплотою О. Кобилянська переймається долею кожного героя, разом з ним
страждає і сподівається. Думаю, що саме тому в читачів виникає глибока
довіра до всього, що так майстерно змальовано у творі.
Повість «Земля» розкриває для нас, сьогоднішніх читачів, складний
і суперечливий образ українського села з його одвічними проблемами, мо
ральними засадами, етичними нормами. Саме показом життя малоземель
ного і безземельного селянина Буковини кінця ХІХ — початку ХХ сто
ліття досягає Кобилянська розкриття теми влади землі над людиною.
Земля — володарка селянина від народження аж до його смерті. Саме
вона і є головним героєм твору. О. Кобилянська тонко відчувала і розу
міла природу, тому зуміла наділити землю рисами живої істоти, проник
нути у її глибинні таємниці. Селяни кровно поєднані із землею. Саме це
визначає їх духовний світ. Мораль і закони, адже земля — це підсвідоме
ОСУД ОБМЕЖЕНОСТІ, ЛИЦЕМІРСТВА, КАР’ЄРИЗМУ, МІЩАНСТВА У ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЛЮДИНА»
КАР’ЄРИЗМУ, МІЩАНСТВА
У ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЛЮДИНА»
Людина — творіння не лише природи, а й суспільства, в якому живе.
Отже, оточуюче середовище має великий вплив на формування характе
ру, поведінку і вчинки людей. Ольга Кобилянська у своїй повісті «Люди
на» майстерно схарактеризувала інтелігенцію середнього достатку глу
хого провінційного містечка. Перш за все, це родина головної героїні
Олени.
Батько, Епамінондас Ляуфер, був цісарськокоролівським лісовим
радником, «мав велике поважання, великий вплив і великі доходи». А ще
мав слабкість: «любив одушевлятись гарячими напитками», та вважав,
що до цього нікому немає діла, це його власна справа. Дана «слабка сто
рона» з часом мала усе більші наслідки: пан лісовий радник щоразу більше
СТЕФАН ЛІЄВИЧ — ОБРАЗ «НОВОЇ ЛЮДИНИ» В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ (За повістю О. Кобилянської «Людина»)
В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
(За повістю О. Кобилянської «Людина»)
Ольга Юліанівна Кобилянська, видатна українська письменниця і гро
мадська діячка, не могла не замислюватися над тим, якою вона хоче ба
чити людину майбутнього. З жінками тут усе зрозуміло, адже багато її
творів присвячено саме цьому питанню (жінка правами і становищем
у суспільстві повинна дорівнятися чоловікам), а от яким повинен стати
чоловік, як удосконалюватися? На це питання письменниця дає відповідь
хай і епізодичним, але важливим образом Стефана Лієвича.
Це студентмедик, який приїхав на канікули додому і познайомився
з Оленою Ляуфер та іншими молодими людьми. Він одразу привернув до
себе увагу молоді, бо «чого вже… не оповідав!», а «вони прислухувалися
МОЇ ВРАЖЕННЯ ВІД ПОВІСТІ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЛЮДИНА»
О. КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЛЮДИНА»
Чи замислювався хто над тим, чому серед українських діячів культури
так багато жінок? Мабуть, це риси національного характеру — гордість, ви
сока самосвідомість, прагнення до освіти і служіння громаді — привели їх
до суспільнокорисної діяльності. А також традиція, яка тягнеться від давніх
іще часів — княгині Ольги, Анни Ярославни, Галшки Гулевичівни, Насті
Лісовської, Марії Заньковецької, Соломії Крушельницької, Лесі Українки
та інших наших славних землячок. У цьому ряду стоїть і видатна українсь
ка письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська.
Хто, як не жінка, краще може зрозуміти жіночі проблеми? То ж пер
ший твір українською мовою — повість «Людина» — О. Кобилянська при