| Главная » Файлы » Твори з української літератури | [ Добавить материал ] |
| В разделе материалов: 367 Показано материалов: 121-130 |
Страницы: « Попередні 1 2 ... 11 12 13 14 15 ... 36 37 Наступні » |
ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО Доповідь про поета
Доповідь про поета
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в селянській
сім’ї в селі Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство, що
припало на роки війни, було трудним і голодним. Батько кинув сім’ю, і
Василя виростила мати Ганна Федорівна. Писати вірші він почав ще у
шкільні роки, вміщуючи їх у шкільній стіннівці. 1952 року В. Симоненко
вступив на факультет журналістики Київського університету. Під час на
вчання майбутній поет активно працював у вузівській літературній студії.
Після закінчення університету В. Симоненко працював у газеті «Черкаська
СОФІЯ КИЇВСЬКА — СИМВОЛ ДУХОВНОГО НАДБАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (За романом Павла Загребельного «Диво»)
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
(За романом Павла Загребельного «Диво»)
Де шукати витоки духовності? В історії свого роду, в його прадавніх
коренях. Десять століть тому було збудовано Софіївський собор у Києві,
а його куполи ще й досі радо вітають сонце. Софія Київська — велич ук
раїнського народу, втілення його мудрості й сили, таланту й слави, сим
вол духовного єднання нації.
Величний образ собору, цього незвичайного дива, «що ніколи не
кінчається і не переводиться», змальовано у романі П. Загребельного
«Диво». Софія Київська схвилювала письменника, тому він не міг не звер
ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Доповідь про письменника
Доповідь про письменника
Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924 р.
у приднiпрянському селi Солошиному на Полтавщинi. 1941 р., закін
чивши школу, майбутнiй письменник пiшов добровольцем на фронт:
став курсантом 2го Київського артучилища, брав участь в оборонi
Києва, був двiчi поранений. Пiсля другого поранення 1942 р. потрапив
у полон i до лютого 1945 р. поневiрявся по нацистських концтаборах.
Пiсля звiльнення працював у радянськiй воєннiй мiсiї в Захiднiй Нiмеч
чинi. 1946 р. П. Загребельний вступив на філологічний факультет
Днiпропетровського унiверситету, пiсля закiнчення якого з 1951 року
працював на журналiстськiй роботi (обласнi газети, журнал «Вiтчизна»).
МОЇ РОЗДУМИ НАД ТВОРАМИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
Моє перше знайомство з творами Олеся Гончара відбулося дуже дав
но. Коли я був дуже малим і ще не вмів читати, моя мама прочитала мені
тоненьку дитячу книжечку «Ілонка». Книжечка була добре ілюстрована
і цим привертала мою увагу. Мене приваблювала маленька дівчинка, яка
довірливо сиділа на руках у якогось чоловіка і дивилася в далечінь. Я дов
го зберігав улюблену книжечку, а згодом, підрісши, читав її своїй молодшій
сестрі. Що сподобалося мені в цій новелі Олеся Гончара? Мабуть, щирість
і простота розповіді. З того, вже тепер далекого дитинства, я проніс лю
бов до рідного слова. І все це завдяки одній тільки новелі.
Я прочитав багато творів свого улюбленого письменника. Олесь Гончар
для мене — уособлення усіх людських чеснот, бо тільки дуже хороша люди
ГУМАНІСТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ В НОВЕЛАХ О. ГОНЧАРА
Олесь Терентійович Гончар — автор багатьох прозових творів. Його
майстерність вражає людей різних поколінь, проте широкому читацько
му колу він відомий як автор великих прозових полотен і майже зовсім
незнаний як новеліст.
На мою думку, це не виправдано. Адже в малому жанрі письменник
має бути більш конкретним і лаконічним і при цьому повно розкрити
і тему твору, і образи. Олесь Гончар саме і є тим письменником, який зміг
у невеликому за обсягом творі вмістити і глибину людських почуттів,
і розповідь. У цьому гармонійному поєднанні розкривається увесь Гон
чар. Він ніби присутній на місці кожної дії.
Я прочитала багато новел Олеся Гончара. Дуже мені подобаються
твори на воєнну тему, де автор не просто розповідає про людину на війні,
ВОЛОДЬКА ЛОБОДА В НАШІ ДНІ
Є багато прикладів у літературі, коли образи художніх творів чітко
розмежовуються на позитивні і негативні. Читаєш і думаєш: «От би так
і в житті!» Тоді можна було б уникнути поганих людей, прогнозувати
негативні обставини й обходити їх стороною. Але, на жаль, у житті усе
значно складніше. Не відразу побачиш, хто є хто. Тому так часто можна
потрапити в якусь халепу, товаришувати не з «тими людьми».
Недавно я прочитав роман Олеся Гончара «Собор». Цей твір вразив
мене своєю правдивістю. Розповідається в ньому про події епохи років
шістдесятих, але і зараз роман актуальний. Він звучить застереженням і нам,
«МОЯ ДУША — ЦЕ ХРАМ ЧИ КУПА ЦЕГЛИ?» (За романом О. Гончара «Собор»)
(За романом О. Гончара «Собор»)
Моя цивiлiзацiя тримається на культi Людини…
Вiками вона прагне показати людину, так само,
як вчить крiзь камiння бачити Собор.
А. де СентЕкзюперi
Протягом столiть люди дуже уважно приглядалися до себе. У них
постiйно жила й живе нескiнченна жага знання. «Пiзнай себе»,— так ра
дили фiлософи. I, справдi, в цих простих, але дуже мiстких словах скон
центровано усе те, що повинно провадити людину шляхом життя, усе те,
завдяки чому ми зможемо жити краще i спокiйнiше. Заглянути в глибiнь
своєї душi — потрiбно, але iнодi страшно. I, мабуть, тi митцi, що намага
ються зробити аналiз духовного стану своєї сучасностi, якоюсь мiрою
здiйснюють подвиг. До таких митцiв ми з певнiстю вiдносимо О. Т. Гон
чара, бо автор зображував у своїх творах усе те, що болiло, що пекло, що
ІДЕЯ ДУХОВНОГО БАГАТСТВА ЛЮДИНИ В РОМАНІ О. ГОНЧАРА «СОБОР»
В РОМАНІ О. ГОНЧАРА «СОБОР»
Живе не той, хто чадить… Живе —
хто іскрить! Живіть так, молоді,
щоб встигли зоставити слід після
себе путящий…
О. Гончар. «Собор»
«Собор» — один із перших творів у літературі ХХ століття з екології
в широкому розумінні слова — це і збереження архітектурних пам’яток, і на
родної пісні, і душі людської — а це чи не найголовніше в житті народу.
Автор торкається найболючіших проблем у сучасному житті, він за
суджує цинізм, кар’єризм, байдужість до краси, жорстокість.
У назві роману втілені не тільки поняття споруди — святого храму,
але й святого храму душі людської. Червоною ниткою через увесь твір
проходить думка про збереження собору душі.
Дія відбувається у селі Зачіплянка, але, як і у великому місті, тут мож
на зіткнутися з людьми ницими і людьми з душею високого польоту. Саме
їхнє відношення до собору, облупленого і в той же час величного, визна
чає суть кожного. Навіть ніч «…зачаклована видивом собору, заслухана
німої музики його округлих, гармонійно поєднаних бань, наростаючих
ярусів, його співучих ліній».
Микола Баглай — студент, «…чистий думками і непорочний діями
юнак — відчуває, що собор поєднує давноминуле з сучасним, а це значить,
що треба берегти витвір предків, бо це і є їхня славна душа. І коли Володька
Лобода, людина освічена, винахідлива, заради своєї кар’єри пропонує у со
борі влаштувати холодильник, ніхто у Зачіплянці не залишається байдужим.
СОБОР ЯК СИМВОЛ ДУХОВНОЇ КРАСИ ЛЮДИНИ В ОДНОЙМЕННОМУ РОМАНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
В ОДНОЙМЕННОМУ РОМАНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
У кожної людини слово «собор» викликає свої особливі асоціації.
Комусь уявляється служба в храмі, комусь — блиск хрестів на башнях
у надвечір’ї, комусь — велична панорама міста із злотоверхими церква
ми. Усі ці уявлення суто індивідуальні, але є між ними спільна риса —
відчуття величі і неповторності. Недаремно ж у давнину соборами нази
вали зібрання великої кількості людей для обговорення важливих питань
релігійного чи іншого значення. Отже, слово «соборність» (єдність, єднан
ня) є спорідненим до слова «собор».
Проблема збереження цінного історичного пам’ятника в романі Оле
ся Гончара набуває громадянського звучання, бо цей образ уособлює ве
лич людинитворця, людинивоїна, людинигромадянина.
Побудований на згадку про козаччину невідомими майстрами, стоїть
собор, милує душу жителів заводського селища своєю архітектурною до
ОЛЕСЬ ГОНЧАР Доповідь про письменника
Доповідь про письменника
Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року
в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закін
чення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року
О. Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на
філологічний факультет Харківського університету.
У перші дні війни пішов добровольцем на фронт у складі студентсь
кого батальйону. Брав участь у багатьох боях. Був двічі поранений.
Улітку 1942 року в районі Бєлгорода, будучи контуженим, потрапив
у полон — Харківський, потім Полтавський табір військовополонених.
Звідти з партією військовополонених був незабаром направлений німця
ми на сільгоспроботи до радгоспу «Передовик» Кишеньківського райо
ну Полтавської області. Тут, працюючи на збиранні хліба, цегельному
заводі, тваринницькій фермі, брав активну участь у діяльності підпільної